Марчін Швонковський - Співці зла, Марчін Швонковський

– Сьогодні близько десятої години, ваша милість, – схлипнув прислужник. – Він був тут, як амінь у молитві! Він ще бажав мені гарного дня і благословив.

– Виходить, що змився він нещодавно. – Підканцлер потер підборіддя. У коридорі почало ставати тісно. – Добре, відвалюй. Де командир варти? Ага, тут. Поставте всюди подвійні варти, а біля воріт навіть потрійну. Крото, Крафт, пиздуйте стежити за Катаріною.

Він почав оглядати територію навколо кімнати. В ніші, приблизно за дванадцять метрів далі, знайшли тіло замкового гвардійця, безладно запхане за шафою. Кров стікала по підлозі, а горло охоронця було розрізане від вуха до вуха. Труп був ще теплим.

– Я єбу, курва, — простогнав Шенк, закриваючи обличчя руками. – Цього ще нам бракує. Де ті собаки?

– Є гончаки!

Хорти, яких привів мисливець з замку, влетіли в кімнату, як снаряди, швидко обнюхали всі меблі та постільну білизну, а потім, люто загавкавши, побігли коридором, туди, де Шенк знайшов труп. Вони гавкали на шафу, аж мисливець не вдарив їх по задах хлистом, і вони рушили далі. Обігли весь поверх. Нарешті, вони вловили запах на сходах, що вели до північного крила. Віце-канцлер разом з командиром варти та кількома солдатами пішли за ними, насторожено озираючись. Пробігли через кухню та комору, потім через кілька порожніх кімнат, поки нарешті не дісталися до забарикадованих дверей у північно-західному кутку фортеці.

– Ламайте їх, негайно!

Солдати схопили лавку в сусідньому коридорі, не зважаючи на її антикварний характер, і почали щосили бити нею мов тараном в двері. Шенк аж перебирав ногами, чекаючи, поки двері піддадуться. Він ледь усвідомлював, що в нього з собою немає жодної зброї, окрім кинджала, але не мав часу про це думати, бо замок піддався, ворота розчинилися, і двоє охоронців з лавкою кинулися всередину. Те, що Шенк не стрибнув одразу за ними, врятувало йому життя.

З кімнати вирвався гігантський струмінь вогню, ніби щось усередині вибухнуло з силою сонця. Обидва солдати разом з палаючою лавкою вилетіли назад у коридор – жар удару був таким, що за секунду обвуглив їхню шкіру, одяг та спорядження. Собаки втекли з жахливим вереском, а двох охоронців, що залишилися, одразу ж знудило від смороду горілого м'яса. Мисливець, якого накрило палаючим вугіллям, знепритомнів від удару і димів у кутку. Шенк стримав блювотний рефлекс і обережно зазирнув крізь задимлений дверний проріз у кімнату, якраз вчасно, щоб побачити домініканця в білій рясі, який злостиво посміхнувся йому та вистрибнув у вікно. Юнак підбіг до горілої дверної рами й побачив білий силует, що віддалявся до рідких шанців, що виходили на річку та місто. Він оцінив висоту – щонайменше шість метрів. Віце-канцлер вилаявся. Якби стрибав він, то зламав би собі обидві ноги.

– Хапайте його! – крикнув він щосили солдатам в окопах, вказуючи на домініканця, і, не чекаючи на результат, кинувся до сходів на подвір’я.

По дорозі він хапав кого міг, так що коли він вибіг з воріт до внутрішнього кільця укріплень, за ним тяглося близько десятка солдатів, озброєних усім, що схопили. На шанцях їх зустріло видовище повної різанини – щонайменше двадцять найманців лежали в калюжах власної крові та блювоти, подавлені, розчавлені та обпалені. Шенк знову ковтнув те, що штовхало його шлунок у горло, і озирнувся. Він побачив, як домініканець тікає до мосту.

– Бігом!

З шаленою швидкістю всі кинулися за втікачем. Подолали половину відстані, коли чернець заклинанням змахнув одного зі вартових, що стояли біля дороги, а іншого просто зіштовхнув з муру сильним ударом плеча. Коли переслідувачі вибігли на міст, втікач вже був на половині ширини ріки. Двоє вартових з іншого кінця мосту, побачивши, що відбувається, просто збігли, і Шенк анітрохи не здивувався цьому. Раптом домініканець обернувся, щось крикнув, піднявши руки. Кілька десятків каменів вирвались у повітря з поверхні мосту та посипалися на переслідувачів нищівним дощем. Віце-канцлер упав на землю, лаючись, коли великий камінь вдарив його в сідницю. Позаду нього пролунали крики болю та подиву. Шенк схопився на ноги, але одразу побачив, що його супротивнику вдалося віддалитися достатньо далеко, що переслідувати його не було сенсу. Розлючений, він схопив ще один шматок каменю та в акті безсилого гніву кинув його вслід домініканцеві. Каменюка впала за кілька метрів від ченця, який обернувся, вульгарним жестом засунув два пальці в рот[14], перескочив край мосту саме там, де був провулок шахраїв, і зник між будівлями.

Шенк важко дихав, спираючись на коліна. Він випростався. Навколо нього з землі збиралися охоронці, стогнучи та тримаючись за розбиті камінням голови. Юнак потер обличчя рукою і подивився в небо.

– Я єбу!

Він навіть не встиг перевести подих, як з замку підбіг посланець.

– Пане канцлер, князь Гогенлое наказав мені передати, що герцогиня непритомна.

– Що, курва? Як це: непритомна?

– Більше я нічого не знаю.

І коли Шенку здавалося, що гірше вже бути і не може, з міста на поні над'їхав наступний посланець.

– Пане! Шведська делегація під брамою!

(МОДУС ІІІ)

Цього разу вона просто дивилася, як антигеометричні абстракції перекочуються хвилями перед нею, а квітучі дерева ідей утворюють світлові касетони орнаментів. Досі вона ніколи не дозволяла собі помічати, які вони прекрасні. Вона знала, що повинна робити щось інше – якщо не виправляти те, що зруйновано, то хоча б збирати свої світлові крапки, тим більше, що майже всі вони зібралися в одному місці. Вона знала, що там, у цьому дивному світі великих смутків, їй знадобиться сила, щоб розігнати мурашині зграї, які нападають на крихти з метафізичного столу.

Однак вона нічого не робила. Іноді, ненавмисно, вона збирала силою волі краї двох розірваних площин і з'єднувала їх в одну. Їй було добре, коли вона просто висіла в тому, що було нічим.

Але врешті-решт потрібно було прийти до тями – або там, або тут.

РОЗДІЛ XVIІ

Коли Катаріна прокинулася, то відчула, що лежить у ліжку. Вона розплющила очі і підняла голову. Впізнала свою кімнату. За вікнами було світло, але вона не бачила сонця, що означало, що вже має бути пізно. А вона пам'ятала, що в модус потрапила вранці. Дівчина зійшла з ліжка з балдахіном і мимоволі поправила сукню. Вмилася в тазу і важко опустилася на стілець. Вона згадала останню розмову з Бланшфлер і стиснула зуби. Похитала головою,