Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Чому ж відмовилася від цього плану? Чому не врятувала його сама? 

Айла хмикає. В очі мої дивиться, довго, пронизливо, майже як він. 

— Це нічого б не змінило. Він все одно хотів би тебе. Хочу, щоб він не знав про мою допомогу. Я надіслала ще деякі таємниці Евану на пошту, нехай Доран сяде надовго за скоєне. Після, зникну. Поїду в ЛА. 

— Можливо, краще, щоб Деймон знав, що ти допомогла? І хлопці? 

— Ні. Я кажу тобі…. не знаю навіщо, — зізнається. — Просто, зроби його щасливим. Не змінюй його, він цілісний і прекрасний у своїй істинній подобі, у своїй злості, реакції на все, котра відмінна від реакцій інших. Ти… поруч будь і кохай його всім серцем. 

— Завжди, — видихаю.

Айла киває. В карих очах сльози. Вона облизує губи, одягає тренч. Шморгає носом, і на мить я бачу дівчинку, якою її покохав Деймон: красиву, беззахисну, ніжну й смішну. 

— Прощавай, Крейвен. 

Айла стрімко виходить. За нею закриваються двері. Тільки тоді відповідаю:

— Прощавай. 

***

Понад місяць минає поки усе збирається до купи. Суд сьогодні. Сьогодні побачу Деймона. Сьогодні все вирішиться. Нерви натягнуті, тіло струшує, не можу змусити себе бути спокійною. Одягнувшись та заваривши каву стою перед вікном у вітальні. Нью-Йорк вже одягнув барви весни. В повітрі відчутно пахне квітами. Жінки все частіше одягають сукні чи спідниці, а чоловіки більше не ховаються під пуховиками від холоду. 

— Нехай усе вийде, — пошепки звертаюся до неба. — Будь ласка, нехай усе вдасться. 

Двері у квартиру відкриваються. На порозі Еван. Мчу до нього. Удвох їдемо в суд.  Справа стосується лише Деймона, мою про умовне будуть переглядати пізніше, якщо з Поузі усе вдасться як задумано. Ми не говоримо по дорозі, та і як? Язик присох до піднебіння, Еван виглядає так, ніби на війну зібрався. Усіх решту з “Тріо” зустрічаємо під будівлею суду. Колін Вейн обіймає мене. Леона та Леонард серйозні. Адвокати наче спокійні. Колін Флінн зі слів Евана залишився в офісі, якісь нагальні справи компанії. 

Крок за кроком. Разом заходимо в будівлю. Я йду першою, позаду мене Еван. З іншого кінця коридора виринає конвой. Вони ведуть Деймона. Серце пропускає удар. Йдемо на зустріч одне одному. Моя душа співає. Боїться, та струни самі виграють мелодію, бо він тут. Діставшись одночасно дверей, зупиняємося. Конвоїр позаду хоче смикнути Поузі, але щось його зупиняє, можливо погляд хлопця позаду мене. Деймон з синцями під очима. Брова розсічена. Губи теж явно пережили не найкращі  часи, адже припухлі, червоні, з маленькими ранками. 

— Ліліт, — видихає він.

Облизую губи. Такі сухі стали вмить.

— Я тут. — Він усміхається. Тоді підіймає очі на свою сім'ю за моєю спиною. — Усі тут, — додаю.

Хлопець схиляється до мого вуха. Очікую, що скаже щось, але ні, він цілує у скроню, а тоді відкриває двері у залу суду. 

— Ходімо перемагати! — лунає голос Евана.

Одночасно всі заходимо в приміщення. Ерік Доран на місці, зі своїм адвокатом, і цього разу він без Айли. В його очах страх. Отже, ми вже частково перемогли. 

Розбирання тривають довго. Покази дають усі. Суддя опитує кожного, перевіряє факти, читає висновок про відео, яке надала дівчина Майло Санчеса, де вказано, що воно фейкове. Переглядає напад на мене. Слухає Майло. Слухає запис надісланий Айлою. А потім через довгі години лунає вирок:

— Деймона Поузі повністю виправдано.