Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Ой, Адріане, проходь вже! - Буркнула я, вказуючи йому на стілець, що стояв біля ліжка.

- Дівчата, - сказав він коробкам, - ми залишаємося на паті! Відтягнемося на повну! - Й з цими словами пройшов до столу, відкриваючи коробки та ставлячи пакет, який висів у нього на руці.

 Коли він відвернувся, ми з Діаною подивилися одне на одного й усміхнулися.

 Я була рада, що Адріан зумів перетворити завершення цього дня не на вечір тотальної скорботи, а на щось більш душевне. Дідусь не був би радий, якби я постійно лила сльози в цей день, я точно це знаю. Тому дозволила собі провести трохи часу з друзями та навіть посміхнутися кілька разів. 

 Чи став мені за цей час другом Адріан? Став. Чи не довіряла йому я? Спірне питання. Трохи страшно було залишати Діану при ньому, не знаючи, хто він і що тут робить, але за ці дні він проявив себе як вірний друг, мені нічого було йому пред'явити. Поки що все, що він робив, він робив на мою користь, та й Даніель начебто йому довіряв. Й вибору то в мене особливо не було. Так що було не було.

 Після того як ми вже закінчували їсти та запили все соком, який Адріан, подумавши наперед приніс, я розповіла друзям усе. Про браслет, про те, куди ми поїдемо, що будемо шукати та те що скільки це може потребувати часу - невідомо. Вони не говорили нічого, просто іноді мовчки переглядалися. Єдине, що помітила - Адріан хмурнів на очах.

- Тобто ви вирушаєте найближчим часом? - Уточнив він, встаючи й починаючи міряти кімнату кроками.

- Мабуть, так. - Знизала я плечима. - Тому, я хочу попросити вас... Ви можете піти зі мною зараз або вранці до мене ... Додому. Мені потрібно зібрати деякі речі, я не зможу сама... - Я ковтнула.

 Діана взяла мене за руку й кивнула.

- Звісно, ще ж потрібно написати заяву в університеті.

- Так, - зітхнула я.

 Якщо чесно, я не думала, що повернуся на навчання та взагалі, що зможу співати. Після всього, що сталося, співати не хотілося, ніколи. Наче ця сторінка мого життя була перегорнута до кінця.

- Розберемося, - сказав Адріан. - мене більше турбує, що ти йдеш у світи, про які ні чорта не знаєш. Тобі може загрожувати небезпека на кожному кроці! - Нервово поправив він волосся рукою.

- А що, тут не загрожує? - Їдко запитала я.

 Він уважно подивився на мене, а потім зітхнув і відвів очі.

- Мда, тут ти маєш рацію.

- Слухай, якщо не хочеш допомагати з готелем так і скажи, нічого розберуся з усім сама. Он Тіреймор мені допоможе! - Спалахнула Діана, складаючи руки на грудях.

- Та не в тому справа! - Закотив чоловік очі. - Не хочу тут застрягти з такою п'явкою як ти!

 Бамц. В Адріана таки полетіла подушка, яка влучила просто в яблучко. Чоловік відірвав ту від свого обличчя й жбурнув подушку назад. Ді встигла схопити її на підльоті й показала Адріану язика. Куточки губ чоловіка сіпнулися вгору, але він швидко напустив на своє обличчя маску байдужості й знизав плечима.

- Гаразд, оскільки з тобою буде Даніель, то думаю, можливо, це справді краще, ніж якби ти сиділа постійно тут. Єдине що, не сподівайтеся що це буде легко. Лірілея, та ще хитромудра богиня. Думаю, кожна намистина обійдеться вам неабияким потом. - Він задумливо глянув у вікно.

 Я завмерла. Але ж я не думала над цим. Зрозуміло що не могло все бути так просто. Розгадав загадку і вуаля - знайшов те, що шукав. Але я не заглиблювалася в це все. Чи можливо, що в розшифрованому місці на нас можуть чекати різноманітні випробування? Напевно можуть! Адріан має рацію, я взагалі нічого не знаю ні про те місце, в якому буду, ні про їхню богиню, яка це все вигадала.

- Я все ж таки хочу ризикнути, зрозумій, я не можу сидіти на місці, гадаю, ти б теж не зміг. - Сказала я в спробі достукатися до чоловіка.

- Вірно, я б не зміг. - Сказав той переводячи погляд на мене.

- То ти допоможеш мені? Подивишся за готелем та Діаною?

 Після моїх слів дівчина насупилась й фиркнула, але як же в цей момент мені була важлива відповідь Адріана. Ді зрозуміє всю важливість потім, я це знала.

- Допоможу звісно, куди подінуся? - Підморгнув він мені. - Не можу ж я допустити знищення готелю.

-Ти про що? - Здивовано підняла я брову.

- Ну, ти ж залишаєш його на Діану, - він широко посміхнувся, - хто знає, яка доля після цього чекає на весь готель. Може ти повернешся, а навколо перефарбовані стіни в рожевий колір, а...

 Він запнувся та ухилився від подушки, що вже летіла в нього. Я глянула на Діану, та здибилася як зла кішка та готова була кинутися видряпувати очі одному зеленоокому жартівнику.

- Тепер, я боюся за готель ще більше. - Прошепотіла я.

 Адріан вибухнув заливним заразливим реготом, який ми з Діаною не змогли не підтримати.

Принаймні Діані не повинно було бути нудно!

 Ми обговорили деякі справи, які стосувалися готелю. Я дала зелене світло на найм персоналу і щось на кшталт чарівного клінінгу. Ну, не могла я звалити просто все на плечі друзів. Довелося розщедритися. А коли повернуся... Буду сумлінно працювати, щоб відшкодувати витрати. Придумаю що-небудь, додаткові розваги для гостей наприклад та взагалі що завгодно. Тим паче я повернуся з деякими знаннями про світи, та буду вже більш підготовлена до зустрічі з різними расами. Можливо дорогою прорекламую готель, так що по приїзду відбою від гостей не буде.

 Проговоривши весь вечір, ми домовилися, що займемося деталями завтра. Під час розмови на мій новий смартфон, який таки вцілів після всього, що відбувалося, ну майже... Не враховуючи великої такої, але тонкої смуги по краєчку екрана, що не заважала функціоналу телефону, прийшло повідомлення від Даніеля:

"Сем схвалив. Відправляємося завтра ввечері."

 Прочитавши це повідомлення вголос, ми з друзями здивувалися часу доби, обраного для початку нашої, так би мовити, невеличкої місії, але, можливо, у Даніеля були на те свої міркування.

 За вікном вже стемніло і Адріан визвався провести Діану додому до мами, на що та пофиркавши для пристойності таки погодилася, чому я була, звісно, рада. Хто знає, можливо, вони зможуть потоваришувати, не повбивавши одне одного й не рознісши готель на дрібні шматочки. Для Діани буде краще почати довіряти Адріану, адже я повісила на його плечі відповідальність за її життя. А повертаючись знову до моєї довіри чоловікові. То що ж, поки що в мене не було вибору. Спробую дорогою розпитати Даніеля про друга. А вони явно були старими друзями, що було дуже помітно з їхнього спілкування.