Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Була вже глибока ніч, а я все лежала й думала про все, що відбувається, та не могла заснути. Роздуми про Адріана навели мене на думку про те, що я ж навіть не знаю, яку расу має Даніель. Я навіть гадати не стала, зберігаючи собі час. Вже що що, а це точно розкриється під час нашої подорожі.

 Стосовно моїх почуттів до чоловіка, то я заштовхала їх якомога далі. На першому місці стоїть головна мета, нічого не повинно збивати мене з неї. Хоча час від часу скринька з почуттями поскрипувала десь там в глибині мене, від передчуття подорожі тільки удвох. Але, я затуляла цей скрип іншими думками про купу справ, а ще додався дрібний страх, що дійсно все це може бути не таким уже й легким та безпечним. Але вибору не було.

 Раптово пролунав скрип дверей. Я різко злякано повернула голову на звук. Оскільки світло в кімнаті я не вмикала, бо не могла зараз спати в темряві, то добре розгледіла мого гостя. Кажан влетів у кімнату і сів на туалетний столик закинувши нога на ногу, чи як там вірно? Лапа на лапу?

- Я так і думав. Не спиш.

 Я підвелася в ліжку.

 Кажан виглядав пошарпаним. Мені здалося, що його крило трохи звисало не так як раніше, а одне вухо було надірваним.

- Що сталося? - Ахнула я й хотіла підскочити до нього, але той жестом маленьких лапок із крилами зупинив мене.

- Усе гаразд! Трохи придавило дверима, коли готель запечатували. - Він торкнувся пораненого вуха. - Нічого, до весілля заживе.

- До якого? - Здивовано кліпнула очима я.

- Ну або до твого, або до цього рудого з тією повненькою чорноволосою, яка тут тепер теж господарює.

 Я моргнула й розсміялася від такої абсурдної думки.

- А моєї, соромлюся запитати, з ким? З Тіреймором? - Пирхнула я.

 Кажан трохи надувшись кліпнув на мене своїми великими очима.

- Не знав, не знав, що тебе на старожитності різні тягне. Хоча якщо подивитися на цей готель...

 Я хотіла було запустити в нього багатостраждальну подушку, але пожаліла. Подушку. Їй і так сьогодні дісталося.

- А взагалі вибір то в тебе чималий. Брюнетик, який тут так часто валандається наприклад. А той шикарний білий дракон? Ух, який же чоловік! Не забула до речі про його запрошення? Раз у тих місцях будете, то зайди в гості до нього обов'язково! А то ще розізлиться й спалить наш готель до тла. Не хотілося б на старості змінювати місце проживання. - Кряхтів кажан смішно розглядаючи свої пазурі на лапах.

- Еееее... - Видала я щось не дуже виразне.

 Мені здалося, чи він закотив очі?

- Звідки ти все це...

- Знаю? Дуже зручненько бути невидимим для майже всіх, знаєш. А ще всі істоти дуууже люблять обговорювати життя інших. Там слово, там два і ось загальна картина зрозуміла. - Хрипким сміхом розсміявся кажан.

- Зрозуміло, - протягнула я, усвідомлюючи, що справді, перебуваючи в готелі, можна багато чого вивідати, тим паче якщо ти маленька хитра, стара непомітна істота.

 Про Еріка це він добре підмітив, треба буде зайти. Ось це Даніель зрадіє. Зітхнула я, передбачивши незадоволене обличчя чоловіка.

- То, кажеш, придавило тебе дверима, коли готель запечатали? Тому тебе видно не було під час... Усього?

 Кажан тряхнув уцілілим вухом та вставши, почав крокувати столом, як канатоходець, смішно мотиляючи при цьому крилами.

- Так, саме так! Але, я хотів поговорити про інше. - Він зупинився й зиркнув на мене. - Так от чув ти йдеш в одну дуже кхм... Корисну подорож.

 Я тріснула себе долонею по обличчю. Напевно він знає навіть про браслет. Хоч один секрет можна якось зберегти в цьому місці?

- Угу, - буркнула я кинувши на кажана втомлений погляд.

- Гарне рішення! - Сказав той та плюхнувся знову на мохнату попу. - Не забудь взяти з собою ту каблучку, яку подарували тобі нещодавні гості. Може стати в пригоді в Фуегосі.

 Я ошелешено глянула на кажана. Але ж правда, візьму про всяк випадок.

- Дякую, за слушну пораду. - Сказала я почухавши голову, адже я навіть не знала, що реально мені знадобитися в подорожі.

- Я там це, порився трохи в шафці з корисною всякою всячиною...

- Але як ти?

- Ой, давай ти не будеш питати мене про те, як я опинився у вашому надзахищеному місці? Я тут живу вже тисячу років і я знаю...

- Скільки? - Розширила очі від подиву я.

- Упс. - Прикрив смішно лапками рота кажан. - Довго живу дорогенька, довго. Як готель побудували, так і живу.

 Я гикнула. Оце так. Ні, я звичайно знала, що кажан довгожитель, але щоб настільки. Хоча чому я дивуюся, коли його взагалі майже ніхто не бачить.

- Так от! Ух, постійно перебиваєш мене! - Почав злитися той, - Порився в шафі, назбирав трохи всякого, в дорогу з собою візьмеш. Сумку не дотягнув, сил немає, вибач. Візьмеш її на поштовому столі. Тільки обов'язково не забудь!

- Угу, - втупилася на нього широко розплющеними очима. - Дякую. - Шоковано видала я із себе. - А навіщо...

 Кажан цокнув язиком?

- Жити хочу ще в цьому готелі, ясно? А якщо це залежить від твого життя, значить мені потрібно допомогти його зберегти. - Розтлумачив він мені як недолугій дитині.

- Ясно тепер. - Сказала я, його слова наштовхнули мене на одну думку, яку я якраз хотіла обговорити з кажаном.

- Спасибі, за те що робиш, для мене та готелю це дуже важливо. Я б ще хотіла попросити тебе, якщо тобі, звісно, це не важко, доглянути за Діаною, поки мене не буде. Тепер їй як і мені так само загрожуватиме небезпека.

 Кажан хмикнув, а потім серйозно глянув на мене. Десь із хвилину в кімнаті тривала тиша.

- Гаразд, догляну я за твоєю подругою, але тільки за нею! Більше не проси! А то я один, а вас оно скільки!

 Я полегшено зітхнула. Ну хоча б так.

- Дякую! - Сказала я і почала прикривати очі, бо трималася вже з останніх сил.

- Відпочивай! - Прошепотів він.

 І мені здалося, що коли я засинала, кажан додав ще щось на кшталт: "не все є тим, чим здається, дитинко". Чи мені це наснилося?

Наступний ранок настав дуже швидко. Мене розбудив дзвінкий голос Адріана, який приніс сніданок. За хвилин двадцять прийшла Ді й ми вирушили прямо в університет. Настрій у всіх був, м'яко кажучи, не дуже. Навіть вічно веселий Адріан був тихий та задумливий.