Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Швидко окинула кімнату поглядом та вийшла в коридор.

- Тепер усе? - Спитав Адріан, вдаючи, що протирає нігті об свою сорочку.

- Тепер усе! - Видохнула я, підходячи до Даніеля і запихаючи сумку в рюкзак.

- У мене для вас подарунок, дівчатка! - Промовив раптово чоловік та дістав два маленьких дзеркала, подібну річ я бачила у Даніеля.

- Ух ти! - Сказала Діана, розглядаючи простягнуте до неї дзеркало в м'якій рожевій коробці.

- Я ж казав, здивувати вас, як раз плюнути. Нічого особливого для цього не потрібно робити. - Потиснув той плечима, але я все ж помітила на його щоках проступивший рум'янець.

 Цього разу дівчина навіть не кліпнула. Я взяла з його рук ідентичну коробочку з дзеркалом.

- Для того, що б ви постійно були на зв'язку. Ну, я теж буду іноді дзвонити, тож це не тільки для вас, раптом мені стане нудно з Ді...

- Дякую! - Прошепотіла я й обійняла Адріана, той пригорнув мене у відповідь.

- Будь обережна! - Шепнув він мені на вухо, я кивнула та раптом почула скрегіт зубів Даніеля.

- Ну, можеш же коли хочеш! - Штовхнула кулаком по руці Адріана Ді.

 Той зашипів від болю. Не стільки від нього, скільки від його удавання.

- Бережи її! - Прошепотіла я йому на вухо.

- Як і обіцяв, з готелем та Діаною усе буде добре, вони в надійних руках! - Сказав він відсторонюючись. - Ну ходімо вже, проведемо вас! - Натягнуто посміхнувся чоловік та кинув погляд на Діану, яка вже хлюпала носом.

 Я обійняла дівчину, і ми в мовчанні пішли до дверей із порталом в Акватін. Дорогою зустрівши Тіреймора, який також вирішив провести нас.

 Відчинивши двері, за якими знаходився портал, ми з Ді синхронно ахнули. Напевно синхронізація давно вже увійшла в нашу звичку.

 Ця кімната відрізнялася від портальної Фуегоса. Ні, меблі та їх розташування в ній було те саме, кольори, ясна річ, були інші. І якщо в портальній Фуегоса під ногами текла нібито справжня лава, то тут під ногами протікав цілий струмок. Він піднімався по стінах і наче вихлюпувався водоспадом з вікна. Складалося таке враження, що ми стояли в маленькій печері, навколо якої була вода. По стінах кімнати вилися різнобарвні водорості. Я й не знала, що вони можуть рости на стінах як плющі. Навіть велику люстру обвивали якісь водяні квіти. А ще різні дрібні мушлі виблискували то там, то тут, ніби їх хтось випадково розсипав... Серед них я розгледіла й справжні перлини.

- Оце так! - Присвиснула Діана.

Її обличчя вже трохи почервоніло від сліз.

- Я теж хочу в Акватін!

- Колись, ми з тобою підемо туди разом.

- Обов'язково, - сказала Ді й міцно обійняла мене.

- Я люблю тебе! - Прошепотіла вона.

- І я тебе люблю! Бережи себе! 

 Хоч би як я тримала себе в руках, по моїх щоках усе ж пробігла невелика сльозинка.

- А ти себе! - На останок стиснувши й відпустивши сказала дівчина та відійшла.

 Тіреймор чемно кивнув мені.

- Будемо чекати вас швидше додому!

 Я не стрималася підійшла та обійняла його теж.
Чоловік зніяковів та поплескав мене рукою по спині.

- Дякую, Тіреймор, я скоро повернуся!

 Адріан лукаво посміхнувся мені й стиснув в обіймах.

- Не западай дорогою на Дана! А то клопоту не наберешся!

 Ніби жартома сказав він, але я встигла помітити, як на мить його обличчя змінилося й на ньому не залишилося ні тіні усмішки.

- Ой, хто б говорив! - Сказав Даніель, беручи мене за руку, тим самим вириваючи з обіймів Адріана.

 Я так само, не дивлячись на тон, не побачила на його обличчі ні грама посмішки, тільки сердитий зосереджений погляд на Адріана.

- Дивись, не закохайся в нашу Діану, ми без бою тобі її не віддамо! - Все ж таки усміхнувся Даніель та подав Адріану руку.

 Той цокнув язиком та потиснув протягнуту руку.

- Ой, ну вас! У житті є стільки прекрасного окрім кохання!

 Я побачила як на його пальці блиснув перстень. Чоловік так само помітив це й зблід.

- Не кажи дурниць, друже, сказав Даніель також поглядаючи на перстень. - Може прекрасного й багато, а чи є в цього прекрасного сенс без кохання? - Даніель знизав плечима. - Тут уже навряд. - Сказав він підійшовши до порталу.

 Я ще раз обійняла Ді й підійшла до Даніеля. Наостанок повернувшись, я побачила, як Діана схлипуючи сперлася на Адріана, а той, ледь торкаючись її рукою, погладжує по спині.

- Ну все йдіть вже! - Кинув він мені, а Діана глибоко зітхнула й посміхнулася, киваючи.

 Тіреймор також кивнув.

- До зустрічі! - Сказала я й повернулася обличчям до порталу.

 Ну що ж, подивимося які вони ... Світи Лірілеї. Даніель стиснув мою руку і ми синхронно зробили крок у портал.

********

От і закінчилася перша книга цієї дилогії. Я дуже вдячна кожному хто підтримував мене на цьому шляху і читав цю книгу! Без вас - її б не було. Сподіваюсь, ви гарно провели час! Дуже прошу вас додати книгу в архів, написати свої враження в коментарях та поставити зірочку, якщо книга вам сподобалась. Це дуже допоможе мені. Дякую!

Про дивну парочку в кінці книги можна прочитати мою невелику історію: "Одна годинна на бажання".

Зустрінемось восени. Перед другою частиною, я опублікую іншу історію, також в жанрі романтичного фентезі. Дія буде відбуватися на археологічних розкопках та включати в себе деякі реальні події з мого життя. 

Тож, не забудьте на мене підписатися, щоб не пропустити новинки та продовження "Готелю Світів".

Вдячна, кожному з вас! До зустрічі!

Кінець