Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

Лейя

 Біль. Всепоглинущий біль. І нічого більше. Усередині мене утворилася діра, але на диво я все ще продовжувала дихати.

 Я не пам'ятала, як мене забрали з тієї проклятої кімнати. Плутано пам'ятала й те, як Діана допомагала мені помитися, огляд лікаря та те, як знову пила якісь чарівні трави.

 Не знала скільки часу я спала й скільки ні. Мені було байдуже день чи вечір взагалі.

 Діана постійно була біля мене, але ми практично не говорили. Вона сиділа поруч та читала книгу, періодично поглядаючи на мене та зітхаючи. Я ж просто дивилася в стелю й думала, думала, думала, думала...

 Перед похоронами дідуся мені стало трохи легше. Я усвідомила те, що трапилося та знайшла мету, ту опору, яка не дала мені опустити плечі при всіх.

 Помста - моя нова мета в житті. Не пробачу, ніколи, та помщуся вбивці, який зробив це з нами, з ним.

 Після того, як дійшла до цієї думки, я нарешті змогла думати про щось інше. Наприклад, про те, що з гарячки наговорила Даніелю. Стало соромно. Він не був винен у тому в чому я його там звинувачувала, та й в тому, що саме мій рід був рід берегинь, теж.

 Я знала, що потрібно було з ним поговорити, але залишила цю розмову на час після поховання. Якби вона відбулася раніше -  я б розклеїлася та не змогла б, зібравшись із силами, стояти на кладовищі й дивитися в очі людям Ніреймора. Людям, які любили й поважали дідуся. Я не могла підвести його.

 Зараз же, після розмови з Даніелем, я сиділа та збирала по шматочках усе те, що відбувалося останніми днями й тижнями.

 Чудово, що саме Даніелю дали завдання зібрати намистини для браслета бажань. Розв'язання всіх проблем прийшло несподівано. Я не залишуся в місці та місті, де вочевидь збожеволію й зможу дійти до своєї мети.

 Оглянувши кімнату мами, я зітхнула. Пробач мамо, я знаю, що тобі був дорогий готель, але й дідусь, гадаю, не менше. Я розберуся з його вбивцею, а далі... А далі, можливо, візьмуся і за готель. В цілому у мене немає вибору. Але мені потрібен час.

 Я зітхнула й вийшовши з кімнати, почала заходити по черзі в кожну кімнату, яка траплялась на моєму шляху. Обстежуючи поглядом інтер'єр, картини та навіть найдрібніші деталі. Я так давно хотіла це зробити, але тепер часу на це зовсім не залишилося. До речі, а скільки залишилося? Я не запитала Даніеля, але, раз він прийшов попрощатися, значить точно не багато.

 За кілька годин я обійшла майже весь готель, не заходила тільки в ту саму кімнату й кімнати управління. 

 Дорогою мене наздогнала Діана та склала компанію. Я мимохідь сказала, що хочу оглянути кімнати, напевно, вона вирішила, що я трошки збожеволіла, ну і нехай. На мене все одно чекала нелегка розмова з подругою.

 Під кінець нашої прогулянки ми зайшли в сад де я нарешті змогла роздивитися чудові рослини та фонтан. Чарівні жінки дійсно постаралися та зробили маленьке диво.

 Я подумала, що добре, що хоч якийсь пласт роботи вже зроблено, і не потрібно перекладати це на плечі Діани, як усе інше. Шкода тільки, що жінкам довелося пережити всі жахи разом із нами.

 Я зітхнула, заходячи в мамину кімнату. Ді прослизнула за мною та взялася за книгу. Я сіла на край ліжка й зібралася з силами.

- Нам потрібно поговорити!

- Мм? - Здивовано підняла брову дівчина, відводячи від обличчя книжку.

- Я їду і, мабуть, надовго.

 Ді, яка наполовину лежала поруч, підвелася й відклала книжку.

- Куди? - Ошелешено запитала вона.

- Мені з Даніелем потрібно знайти кілька важливих речей, вони допоможуть нам відшукати вбивцю дідуся і того, хто здійснює вбивства інших берегинь.

- Із Даніелем? Тобто ти поїдеш у...

- Так, в інші світи.

- Угу, - насупилася дівчина.

- Я хочу взяти в універі академ відпустку у зв'язку з особистими обставинами. - Продовжила я.

 Погляд Ді ніби потьмянів, плечі знітилися.

- Ясно.

- Ді, подивися на мене! - Прошепотіла я, розуміючи, що відчуває зараз подруга, бо я відчувала те саме.

 Після смерті дідуся, саме Діана стала для мене сім'єю й не хотілося звалювати на її плечі тягар відповідальності, але інакше я не могла. Вона єдина хто міг мені в цьому допомогти. Також, я не хотіла кидати дівчину, адже в готелі небезпечно, але я планувала поговорити з Адріаном, що б допоміг, охороняв її, а я вже потім якось із ним за це розплачуся. Хоча в принципі готель перебував під постійною охороною, але любий інший захист буде не зайвим.

 Дівчина глянула на мене.

- Вибач, що перекладаю на твої плечі все це. -  Розвела руками вказуючи на кімнату я, та взяла її за руку. - Постараюся повернутися якомога швидше. Повір, я не можу інакше.

- Розумію, - сказала Ді й по її щоці пробігла маленька сльозинка.

 Я швидко стерла її рукою.

- Я розпоряджуся, щоб Тіреймор видав тобі потрібну суму для мами відразу та доклав зверху гроші на твої потреби. І скажу, що ти можеш брати свою платню сама, зважаючи на те, скільки тобі знадобиться, оскільки на тобі буде дуже багато клопоту, то й отримувати ти маєш відповідно!

 Дівчина розгублено зойкнула та кинулася в мої обійми. Я погладила її по спині, торкаючись шовкового довгого чорного волосся, яке я так любила.

- Дякую! - Прошепотіла вона мені на вухо й обняла ще міцніше.

 Від Діани пахло моїми улюбленими її парфумами з нотками жасмину, а в обіймах дівчини було м'яко та затишно.

- Опа, а чим це ви тут займаєтесь? - Почувся з дверей знайомий єхидний голосок.

 Діана різко випрямилася та просвердлила Адріана поглядом.

- У тебе що, ніколи не було друзів? Не обіймався з ними на знак подяки чи що? - Якось по-дитячому мило буркнула подруга.

- Ааа, ну раз по дружньому! - Далі вдавав із себе бовдура чоловік.

 Діана взяла подушку й замахнулася.

- Тих, тих, тихо! Спокійно! Я тут проходив зі своїми подружками піцами: мадмуазель Салямі й міс Сирна насолода. - Він підняв коробки перед собою, показуючи нам. - Але якщо ви не хочете нашої компанії, то що ж... - Чоловік награно зітхнув, знизав плечима та почав повільно розвертатися до дверей.