Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Але тоді вона хоча б хотіла. А що з нею тепер?

Дівчина звела очі на хлопця. Той, дивлячись на неї, звузивши очі, все ще чекав на її відповідь.

- Я змерзла, Андрію. – замість відповіді вимовила дівчина і обняла себе руками.

Андрій розчаровано похитав головою і якось похнюпився.

- Гаразд, поїхали. Завезу тебе додому. - відповів його впавший голос. Хлопець відчинив двері з боку водія і сів за кермо. Кіра на кілька секунд затрималась, задумавшись, і пішла до свого пасажирського місця. Обминаючи машину праворуч, раптом почула гучне ревіння мотоцикла. Очі простежили швидке переміщення великої чорної плями, яка, сповільнюючи рух, набувала дедалі ясніших обрисів.

Серце якось болісно тріпнулося і застукало швидше. Реакція, яка пішла слідом, стурбувала б дівчину, якби вона була в ясній свідомості. Але в полі її зору з'явився об'єкт, через який мозок Кіри вже, як за традицією, переставав тверезо мислити.

Дівчина завмерла. Усередині завелася якась дивна вібрація, що змушує кров стукати у вухах і дивитися прямо, не відводячи очей від високого хлопця в чорній куртці, який зупинився за метрів двадцять від неї, поряд з автомайстернею. Хлопець зняв шолом, заглушив двигун мотоцикла, зліз із нього і, окинувши швидким поглядом, відправився в майстерню.

Кіра простежила за хлопцем, що віддалявся, і тільки за ним зачинилися двері, перевела погляд на сталевого монстра, що блищав на сонці. Гарний мотоцикл. Дуже дорогий. Тато про такий мріяв у свій час, але дбайлива дружина безапеляційно заявила, що не дозволить йому навіть сісти на цього двоколісного смертовбивцю.

Кіра згадала чорні очі, що палали погано стримуваною злістю, коли Ігор звинувачував її в уявній претензійності багатіїв. Хіба він мав право звинувачувати її в подібному, маючи в своєму розпорядженні таку дорогу річ? Це було дивно. І прикро. Ще більш прикро, ніж брехливі слова про його відразу від поцілунку. Ну так, авжеж. Мало не знудило його… Бачила вона, як його мало не знудило. Навіщо ця брехня? Дурна, але все одно образлива брехня.

У голові, на задвірках розуму спливла безглузда цитата, підглянута десь у книжці, чи соціальних мережах: «Якщо вас незаслужено образили, поверніться і заслужіть».

Кіра скептично хмикнула. Але тінь несформованої ще ідеї ковзнула перед обличчям, змушуючи спину випростатися точно струні. Кіра смикнула головою і схилилася вправо, ніби прислухаючись, тільки слух її був звернений усередину себе.

Дивне збудження наповнило її груди і з шаленою швидкістю помчало по венах. Серце застукотіло ще швидше, тепер уже десь у горлі. Невидима рука штовхнула дівчину в спину, змусила підійти ближче до чорного мотоцикла, так безтурботно залишеного на вулиці. З хижим прищуром дівчина оглянула двоколісного монстра, затримавшись поглядом на чорних матових шинах. У грудях пузирились і розросталися дивні почуття.

Підла мстива думка накрила свідомість дівчини своїм чорним крилом. Вона штовхалася їй у ребра, стукала і билася в черепній коробці, витісняючи собою здоровий глузд, критичне мислення і навіть інстинкт самозбереження.

Дівчина неохоче відвела очі від мотоцикла, і, наче зачарована, кинулась до машини Андрія.

- Ну, що ти там застрягла? – невдоволено пробурчав Андрій.

Кіра, що буквально влетіла в салон, навіть не дивлячись на Андрія, відчинила бардачок і, порившись у його глибинах, витягла невеликий мультитул. Викинула гострий короткий ніж і збуджено вишкірилася.

- Кіро, що ти робиш? - долинуло з машини, але дівчина вже швидким кроком прямувала до мотоцикла.

Кров у венах вирувала, наче кипляча лава. Тіло натяглося подібно до пружини, готової ось-ось рвонути. Погляд ясний, вигляд напевно божевільний, як у психа в стані афекту.

Кіра підходить до заднього колеса мотоцикла і опускається перед ним навпочіпки. Про те, щоб передумати, не виникає навіть натяку на думку.

Вона - наркоман, який дістався рятувальної дози. Її наркотик - азарт і передчуття, адреналін смертника, що ходить по краю прірви.

Її страх – її найбільше бажання – нарешті доходить до дівчини суть зворотного боку страху. Однак прозріння, що з'явилося, не викликає і частки радості.

Вона не чує звуків, не відчуває запахів. Не бачить нічого навколо, окрім чорної рифленої поверхні шини.

Мов безжальний ассасін, роками тренований вбивати, Кіра заносить руку з кинджалом і холоднокровно встромляє його в саме серце ворога. Повітря з шипінням виривається з «рани», що утворилася, Кіра буквально бачить, як вона кровоточить, як повалений ворог вмирає, здається, зменшується в розмірах.

Її захльостує хвиля чистого захоплення.

Вона піднімає очі і бачить хлопця, який раптом з'явився з-за дверей майстерні. Шок, який яскравими літерами написаний на його обличчі, змушує дівчину відчути себе кимось нескінченно всесильним. Інопланетним володарем планети. Богом. Вищою свідомістю.

Вона розуміє, що остаточно з'їхала з глузду, коли, дивлячись в очі своєї смерті, не може втримати на обличчі широку шалену усмішку.

Їй кінець, вона вже майже мертва, але більш живою вона не відчувала себе ніколи.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно