Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Ігор заїхав у майстерню, щоб прийняти в роботу старенький Фольксваген. Майстру потрібно було терміново виїхати, тому він передав ключі від автомобіля та самої майстерні та пішов на другий поверх збирати якісь свої речі. Щойно Ігор увімкнув комп'ютер для проведення діагностики, як раптом бічним зором помітив у вікні рух біля мотоцикла.

Невдоволено скривив губи і, відклавши ноутбук, вирушив до виходу, щоб прогнати чергового поціновувача двоколісного транспорту. Але тільки-но вийшов на поріг, мало не обімлів. Побачене прибило до місця і змусило з жаху витріщити очі. Від шоку навіть ноги забули як ходити. І завмерлий на порозі хлопець міг тільки безглуздо вирячитися на дівчину з ножем у правій руці, що зігнулася біля його мотоцикла. Він зрозумів хто це, навіть раніше, ніж побачив, ЩО вона робить. Її каштанову гриву густого волосся він упізнав б із тисячі.

Сяючі якимось шаленим блиском очі дівчини піднімаються і дивляться на нього. Ігор мало не звалюється з ніг, коли на обличчі дівчини раптом з'являється широка щаслива посмішка. Усього мить і дівчисько різко підірвавшись, мчить геть.

Секундне зволікання дає їй фору. Вийшовши зі стану крайнього отупіння, Ігор зривається з місця і мчить слідом за нею.

Довгі ноги та невелика вага дозволяють дівчині бігти з легкістю олімпійського чемпіона. Ігор біжить зі швидкістю, граничною для його організму, але дівчисько все одно віддаляється все далі. Ігор робить ривок вперед, щосили змушуючи організм вийти межі можливого.

Якоїсь миті він майже наздоганяє її. Він за пару метрів. Але в дівчини ніби відкривається друге дихання, вона подається вперед і біжить ще швидше, коли здається, що швидше вже нікуди. Ще хвилина, і вона знову за два кроки, Ігор простягає руку, але здобич знову вислизає, розганяється і, здається, летить над землею – так швидко пересуваються її ноги.

Вона його дражнить - раптом вривається у свідомість розуміння. Вона грає з ним. Дівча просто розважається. Уповільнюється – пришвидшується. На секунду дає можливість відчути передчуття перемоги, і відразу відбирає її. Здобич грає із хижаком. Яка дурна, легковажна здобич. Тим гірше для неї.

Ця гонка триває чортову купу часу. Дихання шумно виривається із горла. Легкі палають. Серце вискакує з грудей, працюючи на межі. Але всередині зароджується незрозумілий раж, росте і множиться з кожною секундою, перетворюючись на дикий азарт, майже ейфорію. М'язи наповнюються адреналіном та ендорфінами, дозволяючи прискорити біг, мобілізуючи всі можливості організму.

Наздогнати здобич, зловити. Покарати. Розшматувати.

Ігор бачить, як, добігши до роздоріжжя, дівчина повертає вправо, на секунду втрачає її з поля зору, але одразу знаходить. Дівчисько завернула на подвір'я і промчала між припаркованих машин, вискочила на іншу вулицю. Ігор кидається їй навперейми і через якихось кілька секунд майже наздоганяє.

Витягнута рука майже торкається її. Ось вона. Зараз! У грудях розливається нестерпний запал передчуття. Ще секунда, і він спалить його вщент.

Ігор уже торкається плеча дівчини кінчиками пальців, коли раптом на нього наїжджає казна звідки вискочивший велосипедист. Удар. Зіткнення через високу швидкість обох виходить досить сильним. Ігор, боляче вдаряючись ліктем і плечем, разом з велосипедом і молодим хлопцем, що сидів на ньому, стрімголов котяться у бік тротуару.

Підвівши очі, Ігор бачить, що дівчина заскочила в автобус, і, притулившись до скла дверей долонями, все з тією ж шаленою усмішкою стежить за Ігорем, проїжджаючи прямо повз нього.

Ігор чортихається, обтрушується і встає з асфальту. Допомагає підвестись нещасному велосипедисту. Дивиться вслід автобусу, що віддаляється, і розуміє, що здобич втекла. Прямо з-під його носа. Кулаки стискаються в безсилій злості. Від бажання зловити дівчисько, відчути у своїх кулаках її волосся, буквально ломить кістки.

Він би наздогнав її, якби не цій довбаний велосипедист. Він би спіймав її і знищив би на місці.

Не стримався б, убив. Схопив би за прокляте каштанове волосся, намотав би його на руку, завдаючи біль. Він би поставив її навколішки. І... І тут фантазія повела його кудись не туди. Люб'язно намалювала дивні, за межею пристойності картинки, витягнуті звідкись із глибин підсвідомості. Дівчина на колінах. На її обличчі зухвала шалена посмішка. Вона облизує губи і дивиться на нього знизу нагору. В її очах одночасно і виклик, і обіцянка, і азарт.

Образи, що ожили перед очима, рухаються, живуть, горять.

Ігор із силою заплющується і трясе головою, намагаючись прогнати видіння, але ті чіпляються за його свідомість, не бажаючи залишати збуджений розум.

Тому він припиняє боротьбу зі своєю власною уявою, дозволяє собі відпустити контроль.

Він подивиться, що хоче показати йому його власна підсвідомість.

Він має побачити, куди приведе його фантазія.

Ігор рушив у напрямку до майстерні, розуміючи, що дійти швидко йому не вдасться - наполеглива ерекція завдавала неслабкого дискомфорту. Але він продовжував іти, перебуваючи десь далеко. У невизначеному місці. Але з визначеною людиною.

Дійшовши до місця призначення, втомлений хлопець нарешті зізнався сам собі, що хоче цю дівчину. Саме її. Не просто сексу, як він думав, а саме цю конкретну дівчину.

Безглуздо заперечувати. Безглуздо брехати самому собі. Вона виводить його з себе, скручує його серце ременями пекучої злості, витягає з нього залишки витримки та стійкості, але вона йому подобається.