Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Через яке я плачу раз у раз! 20 Кохання колір, стишений журбою, І милосердя риси чарівні Ваш вид прибрав у мудрій таїні, Як ви побачили перед собою Мій тихий погляд, спалений сльозою, Уста байдужі, стиснуті й смутні. Ви донну нагадали, що мені І серце, й ум осяяла красою. Очей від вас не можу відвести, Котрі не знають іншої мети, Як сплакувати вічну безнадію. Ридати силу дасть мені ваш дух, А сльози — це отуха всіх отух, Та перед вами плакати не смію. 21 Ви, мої очі, проливали ріки Гіркої туги, скорбної мольби. Перед явою вашої журби Всі опускали у сльозах повіки. Тепер забули б ви про все, якби У зраді я шукав для себе ліки, І донні тій, що відійшла навіки, Не впоминався вічної хвальби. Все, що для вас — блаженство неокрає, Для мене — горе, ніби тьма, бездонне. За вас боюсь перед очима донни. її ніде й ніколи не повинні Забути ви — хіба що в домовині, — Так мовить моє серце і зітхає. 22 В душі моєї потаємний схов Ласкава думка з вами загостила. Вона печальне серце полонила Солодкими словами про любов. Душа питає серця: «Що за сила Наш розум потрясає до основ, Втишає болі й повертає знов Йому жадань і мрій могутні крила? » А серце — їй: «Задумана душе, Сюди приходить новий дух Кохання, Що молодість нам вічну береже. Він тій завдячує своє життя, Що наші скарги, болесті й страждання Перейняла в пориві співчуття!» 23 О горе! Перед силою зітхання, Що в серці народилося моїм, Скорились тихі очі, й стали їм Ненависними грішні пожадання. Вони живуть у прагненні однім — Слізьми являти жалощі й страждання. Вінок тортур на них кладе Кохання, І світло сліз туманиться на нім. Йде жаль із серця, й серце в ньому тоне, І сповиває чорна непроглядь Кохання, що від болю непритомне. Але найбільше ті думки болять, Де сховане ім'я моєї донни, Що відійшла за гробову печать. Франческо Петрарка
З КНИЖКИ «НА ЖИТТЯ МАДОННИ ЛАУРИ» 2 Щоб