Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Потім! - Сказала вона не дивлячись на мене та пішла в сад.

 Там дівчина, взявши секатор у Тіреймора, обрізала кілька червоних троянд й вирушила до кладовища. Воно знаходилося недалеко від готелю й дівчина вирішила пройтися туди пішки, як ми не заперечували проти цього.

 Біля виходу з саду на неї вже чекала Діана, також вдягнута в чорне з букетом квітів у руках. Вільною рукою вона обійняла дівчину й пішла поруч із нею в бік кладовища.

 Кілька хлопців із патруля, включно зі мною, йшли недалеко від дівчат, супроводжуючи та стежачи за іншими людьми, які так само підтягувалися на цвинтар.

 На похороні ніби зібрався весь Ніреймор. Багато хто любив містера Брауна й замовляв у нього різні страви.

 На події були присутні щонайменше десять людей із патруля. Сем розставив їх по периметру, а двох з них зовсім неподалік від дівчини до якої стікався весь струмок з людей, які виголошували по черзі промови скорботи та підтримки.

 Лейя трималася молодцем, стояла рівно й навіть намагалася трохи підбадьорювати декого з людей, які підходили. Діана весь цей час стояла поруч та погладжувала її за спину.

 Адріан й Тіреймор так само були присутні, вони стояли неподалік обидва занурившись у свої думки.

 Церемонія не тривала довго. Я знав, що Сем дав мені часу тільки до сьогоднішнього дня. Після похорону я попрощаюся з Лейєю та буду зайнятий підготовкою до полювання за намистинами. Я і так вже сильно затримався.

 Сем ставав більш роздратованим з кожним днем й тиснув на те, що світи чекати не можуть, а про дівчину та готель подбають. Я ж не міг просто так узяти й зникнути, не поговоривши з Леєю. Та й мені здавалося жорстоким залишати її в такий день, нехай вона й ненавиділа мене, нехай замість мене її зараз підтримувала Діана, та й Адріан ходив за ними хвостом. Я просто не міг кинути її в цей день і крапка. Я б не пробачив сам собі.

 Але після цього мені потрібно зосередитися на справі, а не вигризати себе зсередини, почуття заважають нести тягар патрульного, від якого можливо залежить доля п'яти світів. Я важко зітхнув.

 Потроху натовп ставав дедалі менше й менше, і за пів години на цвинтарі залишилися тільки патруль, Тіреймор, Адріан, Діана, Лейя та я.

 І тільки після цього Лейя змогла дати собі слабину. З її очей потекли струмки від сліз, а її рівна всю церемонію спина миттєво осіла, плечі поникли. 

 Вона підійшла до могили, поклала квіти, поцілувала портрет дідуся на пам'ятнику, щось тихо прошепотіла й відійшла.

Назад ми поверталися в гнітючій тиші. Я розумів, що мені потрібно поговорити з дівчиною, але не знав як.
Увійшовши в готель, я швидким кроком наздогнав Лейю, яка вже входила у свою кімнату, і доторкнувся рукою до її плеча.

- Нам потрібно поговорити! - Сказав я в душі сподіваючись, що цього разу все вийде.

 Дівчина блиснула на мене своїми очима повними горя та кивнула.

 Я навіть остовпів на секунду та розгубився. Вона помахом голови запросила мене пройти в кімнату.
Я здивовано пішов за нею й зачинив за собою двері.

- Вибач! - тихо сказала вона.

Я розширивши від здивування очі глянув на дівчину.

- За що? - Запитав я завмерши на місці.

- За ті мої слова, я не мала це на увазі. Хоча тоді може мала, але зараз я так не думаю. Тобто, не ненавиджу тебе. - Сказала вона голосно зітхаючи та сідаючи на край ліжка.

 Мої думки змішалися. Я був здивований та водночас полегшено зрадів, що дівчина не відчуває до мене ненависті. Хоча може відчуває і вона просто вирішила вибачитися? Певно я стаю параноїком.

- Проїхали, - сказав я, відчуваючи, як починаю ніяковіти, і відвів очі.

- Ти хотів поговорити? - Спокійно запитала дівчина, не змінюючи тону.

- Так, я сьогодні йду. Вирушаю за намистинами. - Промовив я швидко все ще не дивлячись на дівчину.

- Я з тобою! - Ошелешила мене вона.

- Ти не можеш у тебе є зобов'язання перед готелем! - Заперечив я.

- Можу, мені плювати на зобов'язання! - почала заводитися вона. - Це все, - вона розвела руками, показуючи на всі боки, - відібрало в мене сім'ю. Я не можу перебувати ні в стінах мого дому, де все нагадує про нього - вона ковтнула, - ні тим більше тут! Мені потрібен час, а Діана, Адріан та Тіреймор про все подбають, поки мене не буде.

 Я лише було відкрив рота що б заперечити, але вона перебила мене.

- Мені потрібно дізнатися, хто вбивця дідуся, мені потрібно дізнатися, що точно сталося з батьками. Вам знадобиться одна-дві відповіді, які надасть артефакт, я ж просто хочу поставити своє питання. Мені потрібна відповідь, яку, я так розумію, може мені дати браслет, а отже, я допоможу дістати ті чортові намистини! 

- Я не думаю, що Сем...

- А я нагадаю, що це я допомогла відшукати книгу! - Різко встала вона з ліжка. - Як мінімум ви повинні мені дати шанс хоча б на одне запитання!

 Я склав руки на грудях.

- Добре, я поговорю з Семом, дістану намистини, й ти отримаєш свою відповідь.

- Я йду з тобою і це не обговорюється, якщо ти не хочеш, щоб я вийшла з вікна третього поверху! - Кинула вона мені в обличчя жахливі слова, переходячи на відчайдушний крик. - Як ти не розумієш? Я тут помираю! Я відчуваю що не хочу жити. Мені більше немає місця в Нірейморі. Єдине, що тримає мене зараз на ногах - почуття помсти. Так, демон, який це зробив, мертвий, але той, хто його послав, ні! Я хочу знайти цього виродка і помститися. Якщо ви мені не дасте слідувати за єдиним у моєму житті на зараз сенсом - я помру! Навіть, коли вбивці знову прийдуть до мене, я не чинитиму опору, присягаюся!

 Дівчина була у розпачі. Я вже бачив цей погляд. Такий самий був у мами, коли...

- Я зрозумів! Я поговорю з Семом. - Видихнув я та, розвернувшись, пішов геть із кімнати. Я рятувався втечею, ні не від дівчини. Вона все одно не була готова до моєї жалості й втіхи, краще відправлю до неї Діану. Я тікав від свого минулого, про яке так нагадала мені вона зараз.

- Даніель, - покликала мене Лейя, я обернувся, вже відчиняючи двері.