Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Декілька днів після трагедії, що сталася, пролетіли нібито в одну мить. Розмова із Семом була важкою. Я розповів йому про всі події, та показав браслет з книгою. Він був здивований не менше за мене. Ми обидва дійшли висновку, що варто було б спробувати. Сем був навіть готовий звільнити мене від чергування, щоб я міг знайти відсутні намистини, і слід було це зробити якнайшвидше, щоб ситуація не погіршилася. Оскільки інші ідеї не давали жодних результатів. Мені здалося, що чоловік був у розпачі. І цим пояснювався його вигляд та навіть готовність відпустити мене на пошуки намистин.

 Допитавши дворецького, ми нічого до пуття не дізналися, тільки те, що вони з містером Брауном, так само як і Адріан з жінками, сховалася після того, як почалася метушня. А через те, що у них не було з собою телефонів, то перебували чоловіки в повній темряві. Тіреймор тільки й почув якийсь дивний звук, а потім гуркіт. Мабуть, коли демон завдав містеру Брауну смертельного удару по голові. А потім Тіреймор відчув як щось наближається до нього. Він притулився до вікна й в цей момент ми з Лейєю відчинили двері.

 Адріан розповів, як йому вдалося за допомогою руни заклику призвати в кімнату артефакт. Це виявилася невелика скляна куля, така як продають зимою в Нірейморі. Всередині знаходилася точна копія готелю. Хтось добряче так підготувався. Розбити кулю як вони не старалися не могли. Навіть жінки спробували зробити це своєю магією. Потім Діана, а хто ж ще? Навела Адріана на думку про руну знищення, яка спрацювала, щоправда, не з першого разу. Довелося малювати її на всіх сторонах кулі. Після нанесення четвертої руни куля луснула і її магія розвіялася, а вони, не гаючи часу, одразу побігли на наші пошуки, а оскільки двері в цю кімнату були відчинені, то вони одразу знайшли нас.

 З Ноель та Сеєю так само провели розмову й відправили по домівках у їх світи. Нічого того, що вже не було відомо, вони не сказали. Жінки були раді, бо не хотіли залишатися в готелі, який їх так приголомшив. Вони не виглядали злими, скоріше засмученими, що Лейя не може зараз гідно оцінити їхню роботу в саду.

 До речі, жінки постаралися на відмінно. Сад пахнув різними солодкуватими запахами та ряснів різнобарвними квітами й рослинами, а фонтан нарешті запрацював. Він аж переливався під сонцем різними кольорами веселки, якщо дивитися на нього з різних боків, то можна побачити інший колір та роздивитися дрібні деталі в скульптурах. На них були зображені точнісінько такі самі троянди, як росли в саду, а посередині них була фігура вродливої дівчини, чимось віддалено схожої на Лейю. Вона нібито поливала квіти з лійки, яку тримала вище голови, звідти й лилася вода. У самому ж басейні фонтану під скульптурами плавали різнобарвні рибки та декілька водних рослин.

 Я ж думав про своє завдання та знав, що мені потрібно буде зробити це самому. Я був готовий до цього, але так само переживав за Лейю. Моя б воля, я б не покидав її надовго. Хоча б перебував недалеко, щоб бути спокійним за її життя. 

 Ситуація, що склалася, наочно показала, що навіть у готелі перебувати дівчині небезпечно.

 Її оглянув лікар. Рани виявилися несуттєвими, тільки ось спина була не в порядку, але відвари з Флорілейського лісу легко поставили її на ноги. Скільки ж разів за останні дні вони проробляли це з її організмом?

 Лейя ночувала в готелі в кімнаті мами та крім Діани не пускала туди нікого. Додому йти вона категорично відмовлялася та й усі, якщо чесно, були проти цього. Я її розумів як ніхто інший, їй було боляче повертатися в те місце, де все просякнуте спогадами про дідуся.

 І все ж попри все я таємно відвідував її кімнату, коли вона спала, а Діана йшла до своєї мами. 

 Лейя була така красива, я просто не міг відірвати від неї погляд. Ловив себе на різних думках, але одразу відганяв їх від себе. Дівчина часто переверталася уві сні й кричала. Я обіймав її та гладив доти, доки вона знову не провалювалася в глибокий сон. Коли я забувався і тримав її руку у своїх довше, ніж це дозволяла пристойність, то в цю мить щось весь час відбувалося. То щось падало або скрипіло, то у ванній відкривалася вода. Одного разу на мою голову звалилася картина. Це було дуже дивно та злило мене, в ці моменти я думав, що це готель, як й сама господиня не приймає мене, так само ненавидить.

 Лейя не прокидалася від моїх дотиків, певно бо до її чаю додавали якісь заспокійливі трави, які прописав один із найкращих лікарів, що обслуговує наших хлопців з патруля.

 Дівчина, звісно ж, не знала про це, але її подруга була вкурсі і вона розумно мовчала про це, безмовно погодившись із нашими методами. І знову я відзначив про себе, що ця дівчина взагалі була дуже мудра, я був радий, що Лейя має таку хорошу подругу, особливо тепер, коли вона залишилася зовсім без сім'ї. От тільки з Адріаном Діана щось не ладнала, завжди про щось сперечаючись.

 Дівчина одразу перебрала на себе обов'язки за готель й разом із Тіреймором та Адріаном вирішувала всі питання, що виникали.

 Так Лейю відпросили на тиждень з університету. Патруль вів постійний дозор на території готелю. А гостей, які прибували перевіряли з усією уважністю й обережністю та намагалися швидко відправити назад, не зачепивши при цьому їх за душу. Ще не вистачало інших озлоблених істот на готель та його "команду".

 Ту злощасну кімнату в готелі прибрали, навіть меблі занесли нові, на цьому наполягла Діана. 

 Тіло демона відправили на експертизу, ми не втрачали надію дізнатися, хто ж був замовник убивства берегині. Ніхто не сумнівався, що це був ще один замах на життя Лейї.

 Дівчина ж не виходила зі своєї кімнати чотири дні, до дня похорону її дідуся. Підготовкою зайнявся Сем. Йому допомагав Адріан. Лейя захотіла, щоб дідуся поховали на місцевому цвинтарі, хоча їй пропонували поховати його на території готелю, вона, звісно, була проти. І ніхто не міг її звинувачувати в цьому.

 Лейя, одягнувшись у чорну закриту сукню, вийшла з кімнати. Я рушив до неї, але вона жестом зупинила мене.