Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

Даніель

 Я скористався моментом, коли Демон відволікся на крик дівчини та загнав кинджал у його шию. Той похитнувся й падаючи, проломив своєю значною тушею стіл.

 Швидким помахом руки я витер кров зі щоки, яка крапала мені на шию. Рани від пазурів демона пекли так само як і рана на руці, я стиснув її другою рукою й стурбовано покрутив головою, аналізуючи ситуацію. Фактично нічого цілого в кімнаті не лишилося.

 Тіреймор стояв біля вікна, розгублено дивлячись на мене. З іншого боку ліжка бив слабкий промінь світла, який й освітлював приміщення. Звідти долинали й схлипи.

 Я оббіг завалене ліжко й на мить завмер, побачивши, як Лейя притискає до себе дідуся. Вилаявшись, та ні хвилини більше не думаючи, я кинувся поруч із ними на коліна й перевірив пульс чоловіка. На жаль, він був мертвий. З великим жалем подивився на Лейю, дівчина була вся перемазана кров'ю й не було зрозуміло, де її власна, а де дідуся. Я спробував заспокоїти її, але цим тільки розлютив.

 Дівчина подивилася на мене й у відблисках ліхтаря, я побачив у її очах сльози, а риси обличчя були спотворенні від люті. Лейя злісно кидала в моє обличчя жорстокі слова, які били по мені не гірше пазурів демона, чіпляючись за душу. Я здригнувся. Усе правильно, я б на її місці теж ненавидів себе й усе навколо.

 У цей момент готель нібито здригнувся й приміщення осяяло яскраве світло. Я примружився з незвички. Десь віддалено лунали щасливі вигуки. Напевно Адріан із жінками впоралися із завданням, ну що ж, молодці. Зітхнувши плдумав, що у мене вже не було сил розбиратися ще й з артефактом. Я усвідомив, що дуже втомився. Шалено.

 Лейя не припиняла плакати, обіймаючи дідуся. Мені було дуже шкода її, але я не міг нічого з цим вдіяти. Смерть не є підконтрольною нікому. Я більше не пробував обійняти її або взяти за руку, розумів, що вона цього не хоче. Точно не від мене. Я ковтнув.

- Тіреймор! - Крикнув я в бік вікна. - Нам потрібна допомога!

 Лейя навіть не здригнулася.

- Так, сер! - Пролунав хрипкий й надламаний голос дворецького за моєю спиною.

 Я навіть не почув його кроків. Напевно, крики Лейї приглушили всі інші звуки.

 У цей момент у дверний отвір відчинених  дверей ввалилися Адріан, Ноель, Сея та Діана.

- Ну що, ну що, ну що? Хто тут супер мега круто... - Запнувся веселий голос Адріана, коли роздивився, що коїлося в кімнаті.

 Жінки закричали й позадкували на вихід. Усі, крім Діани. Та стояла і з широко розплющеними очима, обводячи приміщення поглядом, та закривала рот рукою.

 Треба віддати їй належне, я вже помітив, як вона діє в стресових ситуаціях, і зараз вона поводиться наче майстер із самоконтролю. Діана повільно підійшла до Лейї й опустилася біля неї на коліна. Усе тіло дівчини видавало нервозність, а руки тремтіли, але вона намагалася не звертати на це увагу. Ця дівчина точно викликала в мені повагу.

- Мила, мені так шкода! - Сказала вона, намагаючись доторкнутися до дівчини, яка плакала.

 Та вдарила її по руці, а потім повернувшись і, мабуть, приготувавшись відпустити ще якийсь грубий коментар, закрила рот. Вона глянула на Діану й придушила схлип.

- Ді! Дідусь, він... - Тихо прошепотіла вона та закрила рот рукою.

- Я знаю, я розумію! - Сказала втішливо Діана й повільно обійняла подругу. Та притиснулася до її грудей й продовжила плакати, а Діана гладила її по спині тихо щось нашіптуючи.

 Я відчув невеликий укол ревнощів. Так, усе правильно. Діана для неї важлива, вона їй довіряє. На відміну від мене, якого зараз вона ненавидить. Усе правильно.
Я відвів очі й тут же зустрівся поглядом з ошелешеним Адріаном.

- На нас чекає дуже багато справ. - Той кивнув.

 Тієї ж миті ми почули гуркіт. Твою ж! Що там знову? Я швидко встав із колін, в цей самий час у кімнату ввалився Сем, а за ним і хлопці з патруля. Вони замерли, оглядаючи простір. У коридорі закричали дівчата, цього разу не перелякано, а радісно.

- Данієль, потрудися пояснити, що все це значить! - Сказав роздуваючи ніздрі начальник.

 Його коротке світло-русяве волосся було скуйовзджене на голові, а карі очі з прискіпливістю найкращого слідчого роздивлялися кімнату, час від часу зупиняючись на якихось предметах.

 Я ж зловив себе на думці, що дещо було не схожим на нього. Цей чоловік був завжди педантичний та уважний до кожної ниточки, в його образі завжди мало бути ідеальним все. Зараз, він був далеко не таким. Навіть чорна жилетка на білій сорочці була застебнута неправильно, а поясна сумка висіла криво, можливо він її навіть нормально не закріпив.

 Я здивовано підняв брову. Сем помітив, що я його розглядаю, й кашлянув, обсмикнувши жилетку.

- Зі мною зв'язалися патрульні, яких я відправив сюди, сказали, що портал згас і вони не можуть увійти. Я був не на роботі та зірвався з місця. Не було часу на збори. - Швидко відзвітував він.

 Я з розумінням кивнув.

 Тим часом патрульні вже проводили розмову в коридорі з Сеєю і Ноель, інші ж підійшли до Лейї й оглядали її дідуся. А хтось возився біля тіла демона.

 З Адріаном та Тіреймером так само проводилася бесіда. Я підійшов ближче до Сема, кинувши на Лейю занепокоєний погляд. Вона все ще обіймала подругу й ні на кого не реагувала. Я зітхнув.

- Мені потрібен детальний звіт! - Знову твердим, командним голосом сказав він.

- Це дуже довга історія Сем!

 Той кивнув й показав головою на вихід.

- Ходімо, хлопці займуться всім іншим. 

 Я знову глянув на Лейю.

- Їй, напевно, знадобиться лікар та психологічна допомога. Вона в шоковому стані й втратила вже всю сім'ю.

 Сем ще раз кивнув та дав потрібні розпорядження декільком патрульним. Потім знову покликав мене за собою.

- Ходімо, тут й без нас розберуться.

 Я б дуже хотів бути б зараз із дівчиною, але не міг собі цього дозволити. Служба, та й вона не хотіла цього, я їй був не потрібен. Стиснувши руки в кулаки й кинувши Сему, я вийшов слідом за ним.