Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Це ви винні, ви всі зі своїм проклятим готелем! - Вила я, розгойдуючись як маятник, обіймаючи дідуся.

 Ненавиджу! Ненавиджу всіх! Єдина моя сім'я, яка в мене була - дідусь. Та його більше не було. У мене більше нікого не було. Мій бідний дідусь, який розповідав мені такі добрі казки! Він був захоплений цими світами та їхніми істотами. Це ж треба, тільки кілька тижнів тому він мені розповідав казку про доброго демона та ельфійку. Чи міг би він подумати, що "добрий" демон усього лише ілюзія? Що такий демон... Вб'є його? Що улюблені світи стануть його погибеллю? Що б він сказав на це?

 Я схлипнула. Я більше ніколи не з'їм своїх улюблених страв, приготованих дідусем, він більше ніколи не зробить мені зауваження за столом, що треба поводитися тихіше та не лазити під час їжі в телефоні. Він більше не розбудить мене в університет. Мені більше нема до кого поспішати додому. Та раптом дім перетворився не на мій дім, а на грудку болючих спогадів.

 Даніель хотів доторкнутися до моєї руки, але я відсмикнула її.

- Не торкайся мене! Ніколи! - Прошипіла я. - Чуєш ніколи! - Перейшла я на крик.

 Я палала ненавистю до всього, що було пов'язано зі світами та готелем. Ще кілька днів тому я жила щасливим життям, потім все перетворилося на пекло. Якби не це, дідусь би жив досі. Звідки мені знати, може якби не це, то й батьки мої були б живі! Я ж нічого про це не знаю. Але, точно знаю те, що життя берегині не цукор. Чи так "пощастило" тільки мені?

 Ненавиджу! Ненавиджу! Будь проклятий той день, коли я дізналася про цей клятий готель! Та той, де наш рід обрали бути берегинями. Це ніяка не честь. Ось це справжнє прокляття, ваша величність Ерік!

 Я нібито горіла зсередини живцем та не думала, що це коли-небудь може припинитися, та й навіщо? У чому тепер сенс життя? Точно не в готелі! Хай пропаде він з усіма його світами!

 Я обняла міцніше дідуся та заридала ще дужче. Ненавиджу!