Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Давно вона не почувала себе так паршиво. Кіра взагалі рідко хворіла, і сьогоднішня застуда виявилася неприємним сюрпризом. Наскільки їй погано, зрозуміла, тільки покинувши зал, коли мало не одним ковтком висушила літрову пляшку води. Нудота, що накотила одразу після, змусила зігнутися і спустошити наповнений лише водою шлунок. 

Відчуття такі дивні, наче вона уві сні, відходить від наркозу і дуже п'яна при цьому. Похитуючись, дівчина дійшла до душової. Підставила обличчя під тугі гарячі струмені води, і відчула, як озноб потихеньку вщухає. Знає, що не можна з температурою під гарячу воду, але їй треба дійти додому, а її так трясе, що вона ледве переставляє ноги. Ні, це точно не застуда, скоріше вірус. Або навіть грип. Всю зиму трималася, а на початку березня захворіла. Ну просто чудово.

Кіра простояла під душем невідомо скільки часу, поки не відчула, що тремтіння припинилося, і не згадала, що в холі на неї чекає Ваня, щоб проводити до дому. Яка дурість, проводжати її. Вона відмовилася б, обурилася, але сил не було. Голова гула, кістки ломило. Все здавалося якимось нереальним, туманним, бриніло як у неякісному кіно. Кіра нашвидкуруч витерлася, одяглася і попленталася до Вані, який чекав у холі.

- Я вже думав попросити прибиральницю зайти до тебе, перевірити, чи ти там жива. - Зі сумішшю докору та занепокоєння сказав хлопець і дбайливо натягнув на голову Кірі шапку, поки та намагалася надіти куртку. - Вже й тренування закінчилося.

Кіра нічого не відповіла, взяла Ваню під люб'язно підставлену руку і вирушила на вихід. Вже на порозі їх наздогнав Ігнат.

- Ну що, Кирюх, проводжаємо тебе, як за старих добрих часів, ага? - задерикувато промовив хлопець.

- Угу, - ледь чутно відповіла Кіра і раптом подивилася на хлопців і запитала. - До речі, чому ви мене проводжали? Перший рік. Після кожного тренування. Ви ж живете в іншій стороні.

- Ну так... Це було розпорядження Андрійовича. - відповів Ігнат, здивовано піднявши брови.

- Тобто? Коли він про це розпорядився?

- Одразу ж. З першого тренування. – відповів Ваня і підштовхнув її до сходів.

Кіра вийшла на морозне повітря і відчула, як холод одразу пробрався під одяг.

- Дивно. Я думала, що він мене не помічав. Перші півроку так точно. – пробурчала під ніс дівчина.

- Звісно, ​​помічав. – голосно заперечив Ігнат. - Він тебе навіть у приклад ставив особливо лінивим.

Кіра підвела очі і здивовано подивилася на хлопців.

- Та ви жартуєте. - Збиралася скрикнути, але з рота вилетів лише жалюгідний писк. Хлопці переглянулись і синхронно заперечливо похитали головою. - Чи це мені сниться. Або в мене марення. – додала дівчина, дивлячись на хлопчаків, намагаючись відшукати на їхніх обличчях ознаки обману. Проте ті виглядали щиро здивованими її переконаннями.

Кіра знизала плечима і збиралася вже розвернутися, коли прямо за Ванею помітила рух. Серце вже звично стислося, побачивши короткий їжачок чорного волосся. Ігор вийшов зі спорткомплексу і, не дивлячись на трійку, що застрягла біля входу, швидким кроком вирушив у бік парковки. Кіра простежила за ним затуманеними очима і побачила, як він одягає на голову шолом, сідає за кермо величезного чорного монстра (прямо під стать господареві) і, завівши двигун, голосно газує і різко рушає з місця. Секунда і хлопець зникає за поворотом, а Кіра лише розгублено хмуриться. На обурення, образу чи злість немає сил. Але... Чорт забирай, він називав її багатенькою дурепою, звинувачував, жбурлявся в неї образами, а сам при цьому розтинає містом на дорогому байку!

Як це розуміти взагалі? Що все це означає?

Напевно, вона просто хвора і все здається трохи дивним. Так. Вона навіть не розмірковуватиме про це сьогодні, на розумовий процес не залишилося ресурсу. Дійти б додому та й годі.

Кіра взяла рудих під руки і попленталася додому, відчайдушно борючись із нудотою і болем, що несподівано скрутив горло. Мріючи лише про гарячий чай, жменю жарознижуючих і тепле ліжко.

А вдома на неї чекав термометр з позначкою 40. Прохолодний компрес, теплий чай і багато маминого бурчання з приводу "безглуздих" тренувань та пізніх прогулянок з Андрієм по морозу.

Після - сімейний лікар, який приїхав посеред ночі по дзвінку мами, діагноз ангіна і безліч ліків і уколів.

Ночі, дні на довгих п'ять діб злилися воєдино, наповнені, ріжучим болем у горлі, огидним на смак розчином Люголю, дуже болючими уколами антибіотиків, температурою, нескінченно скачущою, і неспокійними снами.

Снами, в яких раз у раз між абсурдно-абстрактними метафорами проскакували чорні очі на худому обличчі, що здавалися величезними сірими дірками, готовими будь-якої миті поглинути Кіру. Тонкі губи, що кидали у неї гострі кинджали неясних звинувачень. А потім чомусь її цілували.

Руки, що ковзали по тілу, наказуючи не чинити опір. Тремтіння всередині і солодке передчуття того, що неодмінно обернеться гірким післясмаком. А потім - великі долоні, стискаючі горло, позбавляючі здатності дихати, завдаючі біль.

Всі ці сни Кіра з важким серцем списувала на хворобливе марення і високу температуру. Але коли її приходив відвідувати Андрій, чомусь знову і знову відчувала провину.

Вона начебто не зробила нічого поганого. Але всередині, у глибині душі стався якийсь внутрішній розлом. Можна скільки завгодно спихати все на марення, але Кіра знала, що сни - це не що інше, як відображення підсвідомих бажань та страхів. А значить... Значить, у своїх снах і думках вона вже зрадила Андрія.