Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

- Поверніть мене на тренування. І я візьму кубок. Клянуся, я візьму його. - У голосі Ігоря одночасно і прохання, і обіцянка, і шантаж.

Тренер подивився на Ігоря довгим пронизливим поглядом, і за кілька хвилин мовчазних роздумів, промовив:

- Ти даєш такі гучні обіцянки. - Похитав головою тренер. – Ну що ж, я подивився б, як ти їх виконуватимеш. Я дам тобі шанс. І хай цей турнір все вирішить. - Витерши руки об штанини, сунувши ганчірку, якою протирав клем, Ігореві в руки, тренер обійшов автомобіль і холодно вимовив. - Закінчи тут. Ти можеш повернутись. Але щоб я тебе не бачив поряд з Кірою. І… попросиш у неї вибачення.

Ігор неохоче кивнув і, простеживши поглядом за тренером, що віддалявся, підійшов до відкритого капоту. Широка посмішка сама по собі розповзлася по його обличчю. Як усе виявилося просто. Він може повернутись. Він може повернутись! Потрібно лише попросити вибачення. І посісти перше місце на столичному турнірі.

Тільки зараз, дивлячись у похмуре обличчя тренера, Ігор згадав про те, що мав вибачитися перед дівчиськом. Але він замість вибачень, тільки сильніше її образив, наговорив якоїсь нісенітниці. Зірвався. Як їй вдається так просто вивести його із рівноваги?

Та-ак, здається, виграти кубок буде легше, ніж попросити вибачення у цієї дівчини.

Ігор стає у стійку і починає відпрацьовувати зв'язку – двійка по тактичних лапах на повну силу, удар коліном, удар ліктем. Тренер тримає лапи, стійко стоячи на двох ногах, приймаючи один за одним удари руками, закриваючись, ставлячи блоки на удари коліном та ліктем.

Ноги Ігоря пружинять, він рухається і злегка підстрибує, кружляючи навколо суперника. Обходячи праворуч, око раз у раз вихоплює дівчину, що стоїть навпроти та працює по мішку. На ній спортивна майка, що відкриває напружені руки, кулаки обмотані бинтами, шкіра вкрилася потом і блищить, підкреслюючи форму та рельєф м'язів.

Дівчина гарна – неохоче зазначає про себе Ігор. Наполеглива, вперта. Лупить мішок уже биту годину, одним тільки джебом з лівої, намагаючись досягти максимальної точності удару. Напевно, представляє у кінцевій точці його обличчя.

Якби не піт, що градом ллється по її обличчю, змушуючи пасма волосся прилипати до чола, і не дивна нездорова блідість, вона виглядала б як із картинки журналу з бодібілдингу.

Відволікшийся на розгляд дівчини Ігор, раптом отримує лапою по голові.

- Зберися, Ігоре. В чому річ? - Обурено вигукує тренер.

Ігор трясе головою і стирає піт з чола. Справді, у чому річ? Якого біса він вирячився на неї?

- Все нормально. Я… давайте продовжимо. – відповідає Ігор і починає знову відпрацьовувати удари. Дивиться прямо, не відводячи очей від суперника. Примушуючи себе зректися всіх емоцій і думок і зосередитися на ударах.

Кілька хвилин йому це вдається. Поки краєм ока він не вихоплює рух справа. До дівчини підходить один із рудих близнюків, здається, Іван, і стурбовано оглядає її, щось питає. Дівча негативно хитає головою. І раптом рука хлопця лягає на її чоло, а потім – на потилицю. Дівчина заплющує очі на секунду, і, здається, полегшено видихає.

У Ігоря все ціпеніє всередині, коли він бачить, як цей рудий виродок бере її обличчя у свої долоні і щось проникливо їй віщає.

- Я тобі не заважаю? Може, мені відійти, щоб не закривати тобі огляд? - Вривається у свідомість голос тренера. Погляд, яким він обдаровує Ігоря, водночас поблажливий і іскрить роздратуванням.

- Вона хвора. - Виривається обурений рик звідкись із горла, до того, як Ігор встигає подумати, що це не його діло. До того, як він встигає зрозуміти, що це взагалі, його ніяк не стосується.

Тренер переводить погляд на дівчину та уважно оглядає її з ніг до голови.

- Кіро. - Зве тренер, і та повільно піднімає очі. Іде на поклик, ледве переставляючи ноги. Підходить ближче, і тренер нарешті помічає її мертву блідість та гарячковий блиск в очах.

- Ти нездорова. - хмуриться тренер.

- Я в порядку. - різко заперечує дівчина і чомусь дивиться на Ігоря. Очі звужуються у підозрілому прищурі.

- Ні, не в порядку. У тебе температура. - Приклавши долоню до її чола, заявляє тренер. – Ану швидко додому. Навіщо взагалі прийшла на тренування у такому стані?

- Зі мною все добре. - Продовжує гнути свою лінію дівчисько, але тренер її перебиває:

- Без розмов. Геть. Перезаражаєш мені зараз тут усіх. Ваня, проведи її додому. - Кидає наостанок тренер, дивлячись на рудого, і той охоче відгукується:

- Добре. Ходімо, Кіро. – бере дівчину під руку і веде до виходу.

Ігор відводить погляд від місця, де їхні руки з'єднуються і намагається придушити роздратування, що рветься зсередини.

– Тепер ми можемо продовжити? – уїдливо запитує тренер і, дочекавшись ствердного кивка, знову стійко розставляє ноги.

Ледве за дівчиськом зачиняються двері, Ігор відчуває, як напруга, що сковує його, відпускає. У залі наче стає більше місця. Більше повітря. Глибоко вдихнувши, Ігор продовжує тренування. Як не дивно, але цього разу, без присутності дівчини, йому вдається зосередитись, увійти у необхідний стан та ефективно відпрацювати зв'язку.