Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Одначе це були не ті слова. Кат гірко засміялася.

— Ти не був такий упевнений два з половиною місяці тому, коли ви з королем провели ніч, ґвалтуючи мене! Боже мій, Ґленкірку! Я була тобі хороша, вірна дружина протягом тринадцяти років! За весь час я не дала тобі жодного приводу для сумнівів, а проте тієї миті, коли ти побачив мене в руках короля, ти вирішив, що винна саме я, просто тому, що я жінка. Чоловіки ніколи не бувають винні?

Його голос тремтів, він опустився навколішки й схопився за поділ її сукні.

— Кат! Кат! Ти коли-небудь пробачиш мені? Коли я прокинувся наступного ранку й згадав усе, що сталося… Боже святий! Ти не зможеш зненавиділи мене більше, ніж я зненавидів сам себе. Невже ти не зможеш пробачити мені, голубко?

— Hi, Патрику! Я ніколи не пробачу тобі те, що ти зробив зі мною! Ти знаєш, що мені довелося пережити? Чи знаєш ти, як воно — дозволити іншому чоловікові володіти твоїм тілом? Для чоловіка любощі мають насамперед фізичну цінність. Чоловік прагне жінки, та як тільки оволодіває нею — його почуття згасає. Для жінки ж любощі — це передусім почуття. Її пристрасть до чоловіка палає перед, підчас і навіть після акту любові. Джеймс змусив мене почуватися повією. Він користувався моїм тілом, і воно відповідало, бо ти навчив мене відповідати, але я не відчувала до короля нічого, крім ненависті. Щоразу, коли він проштовхувався в мене, я ненавиділа його й молилася, щоб ти ніколи не дізнався про мою ганьбу. Мене жахала сама думка про те, що це завдасть тобі болю. Якби ти, Патрику, виявив таке саме милосердя до мене, я могла б тобі пробачити. Але заставши короля в моїй спальні, ти мене покарав, хоча мав захистити. Ні, мілорде Ґленкірку! Я не пробачу тобі!

Він підвівся.

— А що буде з дітьми?

— Я хочу донечок, — відповіла вона. — Джеммі й Колін уже в Роусів, і Роббі наступного року приєднається до них. Діти можуть побути в тебе, доки розлучення не завершиться. Після цього я хочу їх забрати. Ти зможеш бачитися з ними коли завгодно. Усі вони Леслі з Ґленкірка, і я не дозволю їм це забути. Не дозволю їм, Патрику, і ненавидіти свого батька. Те, що сталося між нами, не має зачіпати наших дітлахів.

— Яка щедрість, мадам, — проказав він глузливо. — А тепер, коли ми все це владнали, чи не задовольните ви мою цікавість і не розповісте мені, де ховались увесь цей час?

— Ні. Я не розповім тобі, Патрику. Тієї лютневої ночі ти втратив усі права цікавитися моїм життям. — Простягнувши руку до дзвоника на стіні, вона смикнула за мотузку й сказала маленькій служниці: — Будь ласка, прослідкуй, щоб привели мого коня.

Потім Кат знову повернулася до Патрика Леслі.

— Прощавайте, мілорде. — Вона холодно кивнула й вийшла.

Граф був приголомшений. Як повірити в те, що сталося? Він утратив її. У прегожих листяно-зелених очах, що завжди сяяли радістю, дивлячись на нього, уже не відчувалося любові. Він власними руками знищив колишню Катріону Леслі, а та жінка, що повстала, немов фенікс із попелу, не була його коханою дружиною й навряд чи колись зможе нею бути. Присівши, Патрик опустив голову на руки й заплакав. Через кілька хвилин він покинув будинок Кіра й весь залишок дня та наступну ніч пиячив без просипу.

Розділ 27

Коли Френсіс Стюарт Гепберн постав перед очима свого кузена, Джеймс запанікував. Він хутенько ув’язнив графа в Единбурзькому замку. Надміру забобонний, король страшенно боявся чаклунства. Канцлер Мейтленд знав про це і, сподіваючись зламати кістяк шотландського дворянства, сфабрикував звинувачення проти Босвелла. Йому здавалося, що, зламавши прикордонного лорда, вдасться придушити будь-який опір Джеймсові. На жаль, шляхетних товаришів графа лише роздратувала Мейтлендова спроба позбавити їх впливу. Вони відмовилися зібратися, щоб судити Гепберна. Правосуддя зайшло в глухий кут, адже ніхто інший не міг судити його.

Кат жахнулася, дізнавшись, що Босвелла ув’язнено в Единбурзькому замку. Вона нічогісінько не могла вдіяти. Страх перед королем не дозволяв їй навіть поспілкуватися зі своїм коханим, а як вийти на зв’язок із Геркулесом, вона й гадки не мала. Отож зачаїлася у Фіони, чекаючи звісток. Вона не покинула б Единбург без Френсіса.

Однак чекати довго на повідомлення від вірного Геркулеса їй не довелося. Катріона мала прийти, замаскувавшись, до таверни «Дуб і чортополох» завтра по обіді й спитати містера Прайора. Кат аж лихоманило з нетерплячки.

О другій годині наступного дня вона вислизнула з дому й швидко задріботіла вулицею. Сіялася червнева мжичка, і це було навіть добре, адже перехожих зустрічалося небагато. Увійшовши до таверни, вона запитала містера Прайора, і її провели до приватної кімнати в задній частині будівлі на першому поверсі. Там був Геркулес.

Катріона ледь дочекалася, поки служниця вийде, і видихнула:

— Де Френсіс?

— У надзвичайно зручних, добре мебльованих двокімнатних апартаментах, — відповів зведений Босвеллів брат. — їсть і п’є все найкраще, що лише можна купити за гроші. Уиобленець усіх тюремників. Однак йому починають обридати зволікання Джеймі.

— Що ви хочете від мене? — вигукнула вона.

— Френсіс вирішив, що надмірна королівська гостинність може стати для нього фатальною, — гигикнув Геркулес. — Тож він збирається найближчим часом покинути Единбург. Ви зможете сховати його на кілька годин? Щонайбільше — на день?

— Так! У моєї кузини Фіони. Ви знаєте, де її будинок. Мій дівер Адам завтра поїде до Ґленкірка. Його не буде близько двох тижнів, але не більше. Френсіс устигне втекти за цей час?

Геркулес Стюарт кивнув.

— За тиждень, міледі.

— Я буду готова. Ви зможете дати мені якийсь знак, щоб я знала коли?

— Хлопчик принесе вам букет із диких червоних троянд і білого вересу. Усе станеться вночі після цього. — Він налив червоного вина й простягнув їй келих. — Випийте, мадам. Ви здаєтеся знесиленою.

Катріона всміхнулася й прийняла вино.

— Я так хвилювалася, — призналася вона. — Не знала ж бо нічого, крім того, що базікають пліткарки на ринку, а розпитувати в людей не важилася.

Геркулес подивився на неї.

— І як тому пройдисвітові, моєму братикові, це вдалося? Як йому дісталася найпрекрасніша та найсміливіша жінка на цій дикій землі, як могла вона закохатися в нього? — Він усміхнувся їй, і ця усмішка була така схожа на усмішку Френсіса, що в неї завмерло серце. — Йому завжди щастить, сучому синові!

Вона не змогла стримати сміху.

— Це мені пощастило, Геркулесе. Він надзвичайний чоловік, мій Френсіс. — Вона