Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Слуга Кіра.

— Тоді я поїду в Единбург, щоб побачитися з Кіра, — сказав Патрик Леслі. — І я знайду Кат. Якщо після того, як поговорить зі мною, вона все ще хотітиме розлучення… тоді я дам свою згоду.

Граф Ґленкірка таємно поїхав до Единбурга. Він не хотів, щоб король дізнався про це. Джеймс дуже насторожено ставився до Леслі з Ґленкірка після тієї фатальної лютневої ночі. Граф пояснив своїй единбурзькій економці, що ніхто не має знати про його приїзд. Звична до дивочних вибриків Леслі, місіс Керр, по-змовницькому всміхнувшись, кивнула.

Далі Патрик попрямував до будинку Кіра в Ювелірному провулку. Обидва брати привітали його, і з настороженого співчуття в очах Бенджаміна він зрозумів, що старший Кіра здогадався про причину цих відвідин. Коли милі речі скінчились і Абнер Кіра пішов, Бенджамін із графом сіли перед вогнем.

— Ну, Бенджаміне, — мовив Ґленкірк, — де вона сховалася цього разу?

— Мілорде, — відповів Кіра, — моя родина слугує вашій із часів вашої прабабусі, але цю інформацію я розголошувати не можу.

Не можу навіть сказати вам, чи відомо мені, де перебуває її світлість. Я не маю права бути більше відданим вам, аніж їй.

Патрик очікував такої відповіді.

— Тоді чи зможете ви, Бенджаміне, передати повідомлення для її світлості?

— Гадаю, так, мілорде. Попрохати, щоб принесли пергамент і чорнило?

— Дякую вам, друже.

Принесли письмове приладдя, і Бенджамін Кіра залишив графа самого. Патрик посидів, замислившись, декілька хвилин. Урешті написав таке повідомлення: «Кат, я не дам тобі свободи, доки ти не поговориш зі мною віч-на-віч. Якщо після цього ти все ще хотітимеш розлучитися зі мною, я не стоятиму на твоєму шляху. Я скривдив тебе, але благаю мене вислухати. Я й досі кохаю тебе. Ґленкірк».

Він посипав пергамент піском, згорнув його, капнув воску й скріпив печаткою на своєму персні. Виходячи з кімнати, Патрик віддав сувій слузі, що чекав наказу.

— Віддаси це, хлопче, своєму господареві. Він знатиме, що з ним робити. Перекажи йому, що я буду у своєму будинку тут, у місті.

Через кілька хвилин Бенджамін Кіра передав пергамент посильному.

— Віднеси це леді Леслі в замок Ермітаж, — наказав він. — І прослідкуй, щоб за тобою не стежили.

Кат не хотіла бачити свого чоловіка, але Босвелл наполягав:

— Ти не можеш бути впевнена, що більше не кохаєш його, доки не скажеш цього, дивлячись йому просто в очі. Ти можеш зустрітися з ним у будинку Кіра. Зупинишся у своєї кузини Фіони. Я теж поїду в Единбург. Давно мав намір зробити щось із тими дурними звинуваченнями, буцім я застосовую чари проти короля. Тепер саме слушний час. До того ж Марґарет погодилася дати мені розлучення, то, мабуть, треба підписати якісь папери.

— Гадаєш, Джеймі знає про нас? — запитала вона.

— Ні. Ніхто не знає, крім Гоума. Ми приїдемо до міста таємно. Геркулес може поїхати з нами, і, коли ми дістанемося до Единбурга, він супроводжуватиме тебе аж до будинку твоєї кузини.

— А що, як ти знадобишся мені, Френсісе?

— Я знатиму про це, не бійся. Ми швидко завершимо наші справи й живі-здорові повернемося в Ермітаж — ти навіть озирнутися не встигнеш.

Приїхали вони до Единбурга й розсталися. Фіона Леслі рада була побачити свою кузину й з цікавості аж палала.

— Пообіцяй мені, — сказала Кат. — Пообіцяй, Фіоно, не говорити Патрикові, що я тут. Він зупинився в будинку Ґленкірків, і мені нікуди буде йти, якщо ти не прихистиш мене.

— Я 6 тобі пообіцяла, Кат, але Адам йому неодмінно розповість.

Коли її дівер повернувся додому, Кат заговорила до нього:

— Якщо ти скажеш Патрикові, що я тут, я розповім йому, що ти порадив мені спати з королем, — пригрозила вона.

— Я вже сам це йому розповів, — сказав Адам, потираючи щелепу.

— А про те, що ти запропонував Джеймі мене, коли король хотів твою дружину, ти йому розповідав?

— Це неправда! — заревів Адам.

— Неправда, але я скажу Ґленкіркові, що так воно й було, а Фіона це підтвердить, еге, кузино?

— Так, — ласкаво промовила Фіона, кинувши на чоловіка лукавий погляд димчато-сірих очей.

Адам Леслі звів руки до неба.

— Гаразд, сучки! Ви перемогли. Матимеш ти свій притулок, Кат. Либонь, коли Ґленкірк про це довідається, знов я дістану по щелепі.

Кат торкнулася руки свого дівера.

— Сідай, Адаме. І ти, Фіоно, теж. Я хочу серйозно побалакати з вами обома.

Вони посідали. Дивлячись на Фіону, Кат мовила:

— Адам, гадаю, розповів тобі, що Джеймс на деякий час затягнув мене в ліжко. — Фіона кивнула, і Кат провадила далі: — Коли Ґленкірк побачив короля коло мене, розлютився. Про те, що він зробив зі мною, я нізащо не говоритиму. Тепер я попрохала в графа розлучення, і він не дасть своєї згоди, доки я не поговорю з ним віч-на-віч. Я приїхала в Единбург лише для того, щоб зробити це.

— Де ти була всі ці останні місяці? — запитала Фіона.

Кат усміхнулася.

— Цього, кузино, я тобі не розповім.

Адам Леслі крекнув і встав, щоб налити собі вина. Якщо вона не збирається говорити, то й не скаже. Але Фіона відчула ніжність у кузининому голосі й, зачудована, подумала: «Боже мій! Вона закохалася! Вона закохана в іншого чоловіка!»

Фіоні страшенно хотілося дізнатися, хто ж він, коханець Кат, однак жоден чоловік за межами їхньої родини, з яким Кат товаришувала б, не спадав їй на гадку. Помітивши напружений погляд кузини, Кат розсміялася.

— Я розповім тобі, Фіоно, але не зараз.

Заскочена зненацька, Фіона засміялася у відповідь.

— Ти завжди була потайлива, — відповіла вона.

Наступного дня до Кіра прибув посильний. Графиня Ґленкірка повідомляла, що зустрінеться з чоловіком у їхньому будинку о першій годині пополудні, якщо Кіра надішлють графові повідомлення про цю зустріч.

Ґленкірк хутко з'явився. Він страшенно хотів побачити Кат, упевнений, що, коли все пояснить і вибачиться, їхнє відчуження лишиться в минулому. Граф доклав величезних зусиль, щоб мати якнайкращий вигляд. Молода служниця провела його до кімнати, де на нього чекала Кат, і вийшла, зачинивши за собою двері.

Графиня Ґленкірка була вдягнена в шовкову сукню темно-синьої барви з високим комірцем і сіро-бежевими мереживними манжетами. Її темно-медове волосся було заплетене й закручене в тугий вузол на потилиці. Це була Кат, однак мала вона якийсь інакший вигляд.

— Патрику, — її голос був холодний, непривітний.

Граф кинувся назустріч дружині, аж раптом спинився, побачивши в руці в неї оздоблений коштовностями кинджал.

— Тільки торкнися мене — і я використаю його, — попередила вона. — Проти тебе!

— Рідненька моя, будь ласка! — почав благати він. —