Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

взяла з лави свій плащ. — Я краще піду. Чекатиму вашого знака.

Наступного дня Адам Леслі виїхав з Единбурга, залишивши дружину вдома разом із Кат. Фіона відразу ж насіла на свою молодшу кузину, бажаючи випитати ім’я її коханого. Кат сміялася.

— Не зараз, Фіоно. Але через кілька днів ти не лише взнаєш його ім’я, а й зустрінешся з ним. — Фіона аж зубами заскреготала спересердя.

Два дні по тому якийсь хлопчина постукав у двері будинку Фіони. Передавши покоївці букет із білого вересу й диких червоних троянд, він пояснив:

— Для ґленкіркської леді.

Захоплено вигукнувши, маленька покоївка встановила букет у срібну вазу й віднесла його графині. Фіона здивовано звела брову.

— Як чарівно, — сказала вона. — Чи не означає це, що ось-ось на мене чекає зустріч із тим джентльменом?

— Сьогодні, — відповіла Кат. — Можеш відпустити прислугу?

— Уже відпустила. Люба моя Кат, сьогодні переддень літнього сонцестояння, і всі святкуватимуть.

— Трясця! — вилаялася Кат. — Я мала здогадатися. Фіоно, скажи слугам, що завтра вони теж можуть бути вільні. Будь ласка, зроби це для мене. Мілорд не хотів би, щоб його бачив хтось, окрім нас із тобою.

Фіона погодилася:

— Усім їм у голові затуманіє від елю, вина й кохання, і однаково від них не буде ніякої користі. Ах, кузино! Я мов заворожена! Хто цей чоловік?

— Босвелл, — тихо вимовила Кат.

— Але ж він у в’язниці! — вигукнула Фіона, а потім її димчасто-сірі очі розширились і вона затулила рукою рота. Кат не здужала стримати сміху, але Фіона швидко отямилася.

— Ого, як глибоко ти плаваєш! То ти хочеш сказати, що Френсіс Гепберн — той самий чоловік? Ти залишалася з ним відтоді, як утекла від Ґленкірка? Він твій коханець?

Катріона кивнула.

— Не взяв би його кат! — вигукнула Фіона. — Тобі таки справді щастить! Спершу Ґленкірк, а потім і сам прикордонний лорд! — Очі в неї сяяли. — То який він є? — допитувалася вона. — Він справді чаклун? А кохається? Так само, як смертні чоловіки?

Кат придушила черговий напад сміху, бо бачила, що Фіона говорить цілком серйозно.

— Ні, кузино, Френсіс не відьмак і не чаклун, а кохається він на диво майстерно.

— Як ви з ним познайомилися, Кат?

— При дворі. Він тоді був мені друг, а не коханець.

— Кат, у нього є дружина.

— Він розлучається з нею так само, як я розлучаюся з Ґленкірком.

Ми одружимося вже до кінця року, Фіоно.

— А Ґленкірк знає про Босвелла? А король?

— Ні. Жоден із них не знає. Нічого не кажи, Фіоно. Краще нікому не знати, доки ми з Френсісом не одружимося.

— Що нам треба підготувати? — запитала Фіона.

— їжу, кузино! Френсіс завжди добре їсть, коли в піднесеному настрої, а обкрутивши круг пальця Джеймі й Мейтленда, він, либонь, особливо зрадіє.

Увечері слуги розійшлися, а Катріона Леслі з кузиною чекали. Кат метикувала, що Босвелл утікатиме пізно ввечері, коли гуляння будуть у розпалі. Вона мала рацію. Десь опівночі почувся стукіт у двері кухні. Кат підскочила, відчинила їх, і дві приховані плащами постаті швидко прослизнули до кімнати.

Скинувши накидку, Френсіс Гепберн зухвало всміхнувся до Кат.

— Добрий вечір, люба моя, — мовив він.

Її очі блищали від сліз, коли вона ступила до нього.

— О Босвелле! — Раптом вона зупинилася. — Господи! Що це за сморід?

Він соромливо всміхнувся.

— Довелося виїжджати із замку не надто вишуканим способом.

— І як саме? — запитала вона.

Він завагався.

— У візку з гноєм.

Вона вирячилася на нього.

— У візку з гноєм?

— З подвійним дном, — пояснив він. — Я там ховався, а наді мною нависали відходи з усіх стаєнь замку.

Кат поглянула на Геркулеса Стюарта.

— Там, у шафі, є ванна, будь ласка, дістань її й наповни гарячою водою для його світлості.

Фіоні, що стояла, роззявивши рота, вона доручила:

— Пошукай щось з Адамового одягу й віднеси до моєї кімнати. Подай сюди халат.

Геркулес витяг сидячу ванну, а Кат тим часом узялася гріти воду. Коли ванну було наповнено, вона забрала в Босвелла його одяг і пожбурила у вогонь. Перш ніж пустити графа у ванну, Кат відвела його роздягненого на кухню й попередньо обмила. Потім посадила у ванну, натерла його жорсткою щіткою та вимила волосся.

— Слава Всевишньому, вошей немає, — це було єдине, що вона сказала. Босвелл усміхнувся й, вилізши нарешті з ванни, загорнувся у великий рушник.

Кат усадовила його біля вогню, щоб висушити волосся. Фіона принесла довгий м'який халат із легкої вовни, який Босвелл швидко накинув на себе. Потому схопив Фіонину руку й підніс до губ.

— Леді Леслі, — промовив він тихим, задушевним голосом, і щоки її почервоніли, а серце забилося швидше. — Вдячний вам за гостинність. І сподіваюся, не завдам вам багато клопоту.

— Для мене честь — вітати вас у моєму домі, — затинаючись, вимовила Фіона. — Коли будете готові, на вас чекає вечеря в малій їдальні.

— Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас, — чемно проказав Босвелл, подаючи Фіоні руку.

На стіл до їдальні було подано наїдки: варених креветок, шинку, реберця сирокопченої яловичини, запеченого каплуна, салат із листя крес-салату та кульбаби, гарячий хліб, солодке масло та свіжі фрукти. Малися також коричневий ель, червоні й білі вина та віскі. Трохи під ївши, Катріона дивилася, як граф радо наминав те, що бачив. Урешті наситившись, він відкинувся на спинку стільця й хильнув склянку віскі.

Кат сиділа поруч, щоб услуговувати йому. Фіона була на іншому боці столу з Геркулесом. Відсунувши стілець, Босвелл ласкаво запросив Катріону:

— Сідай-но мені, люба, на коліна.'— Кат зручно вмостилася. — Ти сумувала за мною? — м’яко запитав він.

— Так, — прошепотіла вона. — Мені було так страшно.

Його губи торкнулися її нетерплячих вуст. Він поцілував її пристрасно, відчуваючи, як прекрасне жіноче тіло оживає від його ласки.

— Господи, як мені тебе не вистачало, — пробурмотів він їй у шию. — У мене були гроші на повій, але я не взяв жодної. Я залишився вірний тобі, моя люба, а такого я ще не робив для жодної іншої жінки.

Її пальці вхопили його руки й притисли до пружних грудей. Босвелл відчував, як маленькі соски твердішають під його долонями. Він устав і підняв Катріону на руки.

— Даруй, моя люба, але я не можу чекати до ночі, — сказав лорд.

— Я теж не можу, Босвелле, — тихо відповіла вона йому. — Неси мене до ліжка. Я шаленію від тебе! — Він охоче підкорився й вийшов із кімнати зі своєю прекрасною ношею.

Фіона захоплено спостерігала всю цю сцену. їй не було чути, про що вони говорили, але неприховане жадання між кузиною