Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

й Френсісом Гепберном приголомшило її. Дихання Фіони почастішало, її розкішні груди налилися, пухкі губи зволожилися. Вона винувато підвела голову й побачила, як Геркулес якось ледачо всміхається до неї. Фіона почервоніла аж до коренів свого каштанового волосся, бо подумала: «Він наміряється спокусити мене, і, бачить небо, я йому віддамся!»

Вона спробувала подумати про Адама й жахнулася, зрозумівши, що навіть не може згадати його обличчя. Фіона швидко звелася й кинулася до вікна в її сад. Вона відчула п’янкий аромат дамаської троянди й подумки вилаялася — здавалося, усе у світі змовилося проти її чуттєвості. Повітря було просякнуте пристрастю, що її випромінювали Босвелл і Кат. Фіону лякав її власний настрій, але водночас вона відчувала піднесення.

Геркулес уже опинився за нею, поклав руку на її талію й спиною притягнув її до себе. Він поцілував її ніжне оголене плече, а потім його пальці взялися розв’язувати корсаж сукні. Повернувши її обличчям до себе, він скинув сукню з її плечей і нахилився, щоб поцілувати її пухкі червоні губи. Його язик силоміць розсунув жіночі вуста й заволодів її ротом. Не зважаючи на свій неабиякий досвід, Фіона мало не знепритомніла. Щоб удати, що опирається, вона звільнилася й, відступивши, подивилася на нього.

— Сер, — слабко заперечила вона, — я ще ніколи не зраджувала Леслі.

— О, це добре вас характеризує, мадам, — протягнув він. — А де ваша спальня?

— Нагору й ліворуч. — Фіона раптом, зрозуміла, що час для заперечень давно вже минув. Він підняв її, як дитину, і поніс до ліжка. Коли вони піднімалися сходами вгору, Фіона ледве стримувала усмішку. «Чому, — думала вона, — чому я завжди зрештою опиняюся з братом?»

У сірій напівтемряві літнього сонцестояння Френсіс Гепберн пристрасно кохався з Катріоною Леслі, доки вони не заснули, геть виснажені. Графиня прокинулася на світанку й побачила, що Босвелл не спить, а дивиться на неї. Простягнувши руки, вона притягнула його голову до себе на груди, обхопила її й заколихала.

— Ти колись спалиш мене цим поглядом, коханий, — прошепотіла вона.

— Кат, я не надто добре спав без тебе. Ти потрібна мені, моя люба. Я більше не покину тебе, — пробурмотів Босвелл задоволено. Підвівшись трохи, він нахилився до неї та зазирнув у її обличчя. Воно було мокре від нечутних сліз. Він обережно доторкнувся до її щоки. — Не плач, моя солодка. Ми разом у безпеці.

— Але як довго, Босвелле? Як довго? Я боюся! Нам не дозволять бути щасливими.

— Заспокойся, люба. Я відвезу тебе додому, в Ермітаж, сьогодні ж. Тут ти занадто близько до Джеймса Стюарта. Я думаю, що це тебе й лякає.

Вона припала до нього й горнулася всім своїм струнким тілом, доки його пристрасть до неї не перемогла все інше. Босвелл бачив, що Катріона жадає його так само палко, як і він — її. Зелені очі графині виблискували, а м’які округлі перса затверділи. Він відчував тремтіння її стегон. Чоловічий сміх пролунав м’яко.

— Ох ти ж, моя розпуснице! Тут неможливо помилитися: я ще не зустрічав жінки, яка встигала б за мною, але ти встигаєш!

Кат притягнула його голову до свого обличчя.

— Увійди в мене, мій коханий, — благала вона його, доки лордів рот не накрив її губи.

Френсіс заглибився в її м’яку теплу плоть і, напружуючись, намагався дістатись якнайдалі, відчуваючи, як вона напружується під ним, приймаючи в себе його гаряче сім’я. Як завжди з нею, — і як ніколи не було з жодною іншою жінкою, — він знову затвердів усередині коханої. Босвелл прагнув задовольнити цю жінку, яка — він це знав — кохала його і яку він кохав понад усіх інших. Його, здавалося, безмежне задоволення ще збільшилося, коли Кат закричала від насолоди.

Згодом він заколисував її у своїх руках, примовляючи ніжні слова та вкриваючи легкими поцілунками її обличчя, волосся, шию. Босвелл страшенно сумував за нею. Він усвідомив, що Катріона потрібна йому, як іще не був потрібен ніхто й ніколи. Донедавна самотній вовк, тепер лорд знайшов рідну душу. І він готовий був битися із самим королем, аби вберегти її.

З настанням прегожого червневого світанку несамовито закалатали на сполох дзвони в Единбурзькому замку. Миттю прокинувшись, Босвелл сів. «А їм знадобилося чимало часу, щоб завважити мою відсутність, — усміхнувся він. — Ах, сьогодні в Джеймі буде невдалий день». Лорд злегка ляснув гарненький Катріонин задок.

— Давай, Кат! Прокидайся! Якщо ми збираємося в Ермітаж, я хотів би спершу гоже поснідати.

— Я ще не прокинулася, — пробурмотіла Катріона, згортаючись у тугий клубочок.

Він стягнув із неї ковдру й став цілувати її тіло. Вона не зважала кілька хвилин, а потім обурилася:

— Чорти б тебе вхопили, Босвелле! Ти отими своїми губами й мертву збудив би. — І вона підвелася з ліжка. Лорд задоволено спостерігав, як вона вмилася, а потім одягла вбрання для кінної їзди. Утішений, Босвелл завважив, що на коханій був золотий ланцюжок із топазами, який вона отримала від нього.

— Ми поїмо на кухні, мілорде. Мені розбудити Геркулеса чи ти його збудиш? Ставлю золоту монету на те, що він у Фіониному ліжку. Я достеменно знаю, що вона була вірна Адамові все їхнє подружнє життя. Проте якщо вона встояла перед отим твоїм братом і його пристрасними поглядами минулої ночі, я сходжу на прощу до Йони!

Почувся дзвінкий Френсісів сміх.

— Жодних парі, Кат! Якщо він не в її ліжку, я подамся до Йони разом із тобою! Геркулес завжди дістає те, чого бажає, негідник.

Вони відчинили двері своєї спальні й тихенько пройшли коридором до кімнати навпроти. Нічого не було чути. Кат обережно прочинила двері й зазирнула до кімнати. Геркулес відразу ж прокинувся й зухвало посміхнувся до них. Гола Фіона, скрутившись клубочком у кутку ліжка, спокійно спала. У неї був дуже пом’ятий вигляд.

Кат знову зачинила двері, і її губи сіпнулися від беззвучного сміху.

— Я буду на кухні, — прошепотіла вона й нечутно побігла сходами вниз.

Босвелл повернувся до спальні, там він поголився й помився, як зміг, у порцеляновому тазку. Потому спустився вниз і побачив, що Кат уже приготувала апетитний сніданок: вівсянку, холодну шинку та хліб. Геркулес уже сидів на лаві, наминаючи за обидві щоки й запиваючи все коричневим жовтневим елем. Босвелл приєднався до брата. Подавши чоловікам їжу, Кат сіла разом із ними й стала їсти зі своїм звичним апетитом.

Закінчивши, граф відсунув свого стільця.

— Геркулесе, я хочу, щоб ти супроводив Кат до околиці міста, до таверни «Лев». Почекайте там на мене.

— А ти куди підеш? — запитала Кат.

— Маю невеличку незавершену справу. Не