NatKo - Назад - це теж напрямок, NatKo

— Мені страшно, — вона міцно хапається за мої пальці.

— Я знаю, мала, знаю. Але ти повинна поборотись за себе. Ти мені казала, щоб я перестав ставити потреби всіх вище своїх. Прислухайся до цих слів. Ти мудра, ти прекрасна, просто ти трошки заплуталась. Розкажи мені, що сталось тоді. Тільки всю історію, будь ласка.

Розповідь Ксю трохи сплутана. Вона весь час зупиняється, наче намагається підібрати слова. 

З навчанням на останньому курсі щось пішло не так. Прийшло тверде усвідомлення того, що Оксана взагалі не хоче пов’язувати своє життя з графіками, цифрами, діаграмами та іншою економічною фігнею. Навчання викликало тільки огиду, а потім Оксану відрахували. Ніякого академічної відпустки — тільки квиток в один кінець в невідоме майбутнє. Так, немає диплому, але є бажання стати кимось в цьому житті. 

На відміну від мене, Ксю знала, що хоче стати блогером, інстаграм-моделлю, інфлюенсером. Яскраво-руде волосся, впевнена постава, високий зріст та прекрасні форми, гарно поставлений голос —  підказували, що з цього може вийти щось доволі непогане. Ще й Оксана познайомилася тоді з тим клятим фотографом, з яким закрутилося неймовірне яскраве кохання. Правда, тільки зараз Ксю розуміла, що його фрази типу в тебе тут трошки жирні руки, але я підправлю в фотошопі не були проявом високих почуттів. В той момент, коли вони розійшлись, і він сказав, що їй не заважає трошки схуднути, вона вхопилася за цю думку, як за рятувальний круг. Адже, кому не хочеться стати ще крутішою. Вона трошки попрацює над собою, і буде тоді щаслива, успішна, відома. 

Але чим більше Оксана катувала себе дієтами та виснажливими тренуваннями, тим більше її тіло ставало схожим на гнилий фрукт: шкіра лущилась, волосся ставало тьмяним та почало випадати. Вага навпаки збільшувалась, бо організм знаходився в шоковому стані. То такий період — так вона себе заспокоювала. А потім алгоритми соціальних мереж підкинули посилання на магазин в Інстаграмі, котрому потрібні були моделі. І Ксю просто захотіла спробувати. Адже в неї був непоганий блог, вона вміла працювати з камерою, навіть, якщо це був телефон на штативи зі стосу книжок. 

Яскраво-руде волосся, впевнена постава, високий зріст та прекрасні форми перетворилися на вибач, але тобі б трошки схуднути. І тоді Оксана зрозуміла, що не може називати себе красивою, поки не схудне. Тоді все стане добре. Тільки тоді. Для щастя не вистачає десь залишити десяток кілограмів. Їх вона почала губити з рекордною швидкістю. І це все відбувалося, коли я марудив їй по своє небажання грати в театрі. Якби ж я тільки знав. 

— Просто дай мені адресу того довбаного фотографа, — мене розпирає від злості. 

— Ми не спілкувались вже давно, та й мене ніхто не змушував його слухати, — Ксю зітхає, — я просто хотіла стати популярною. Як ті всі дівчата з пласким животиком…

— Ну і хай лоба собі розіб’ють об той плаский животик, — перебиваю її, — Ксю, ти прекрасна. Чесно. Ти найгарніша дівчина, яку я бачив. 

— Ти так кажеш, бо я твоя подруга, — її голос такий тихий, трохи хрипкий після розповіді.

— Я так кажу, бо ти дійсно прекрасна. Була, є і будеш. Ти завжди казала мені не йти за системою, боротись. Прийшов час і тобі трошки поборотись за себе. Я з тобою. Ернест з тобою. Марк, Влада, Оля — ми тебе любимо. 

— Ти…ти мені допоможеш? — подруга слабо тягне мене за руку, і я сідаю поруч з нею на краю ліжка, щоб притулити до себе.

— Я завжди з тобою, руда, — залишаю поцілунок на кучерявій маківці. — Але ти повинна подзвонити батькам і все розповісти. 

— Вони мене зненавидять, — вона наче намагається сховатися в моїх руках. 

— Ні, — хитаю головою, — такого не станеться. Тобі потрібна допомога. А вони — найближчі люди. Повір, розмова з батьками не завжди видається такою страшною. Вони теж люди. І вони багато чого розуміють, коли ми думаємо, що ні. 

— А ти розповіси своїм про Ернеста? 

— Не переводь стрілки, — сміюсь, і Оксана нарешті слабо посміхається, витираючи очі тильною стороною долоні. — Я скажу їм, якщо ти подзвониш своїм. 

— Добре, — вона дозволяє мені встати з ліжка, — тільки напиши ще туди в студію. Вони повинні зрозуміти. А якщо ні, то я піду і наб’ю їм табло.

— Відпочивай, — дивлюсь їй в очі, — до речі, там всі в коридорі чекають. Ти їм не байдужа. 

— Скажи їм, що я трошки не готова…

— Наче я тебе не бачила зі слідами блювоти на одязі, — Оля заглядає до приміщення дуже вчасно, — кицюнька, як ти?

Коли починаються дівчачі розмови, до яких приєднується ще й Влада, я тихенько вислизаю в коридор. Від лінз в мене печуть очі, тому поспішаю до вбиральні, щоб викинути їх. Досить цього гівна. Вмиваюсь і надягаю окуляри, дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Досить удавати когось іншого. Історія Ернеста, історія Оксани — вони наштовхують мене на думку, що я більше не хочу, щоб хтось керував моїм життям. До чорта той довбаний сценарій! Виходжу на вулицю, жадібно ковтаю свіже повітря. Після запаху лікарні, навіть вихлопні гази не такі бридкі. 

— Як вона? — Марк піднімається з металевої загородки навколо клумби. 

— Все буде добре, я не питав ще лікарів, але Ксю хоче взятись за себе, — я підходжу до нього та Ернеста.

— Нарешті, — Марк куйовдить блакитне волосся.