NatKo - Назад - це теж напрямок, NatKo

— Бля, — Ернест дивиться кудись за мою спину. 

Я обертаюсь і бачу Колю та Алісу. Вони підходять ближче, але старанно намагаються не дивитись на мене та Ернеста, тільки на Марка.

— Оля написала, — Микола ховає руки до кишень, — що з Оксаною?

— Їй стало гірше, — Марк дивиться то на нас, то на них. 

— Ми підемо привітаємось, — Коля розвертається, щоб йти. А я просто задовбався. 

— І ти думаєш, що це нормально? — я роблю крок до нього. 

— Що? — він обертається і тупо дивиться на мене. Аліса ховається за ним, як маленька собачка. 

— Ти думаєш, це нормально поводити себе так? — я не кричу. Мій голос навіть занадто спокійний.

— А, ти про це, — він кривиться, — а це нормально, коли два мужика лижуться на людях? 

— Так, нормально, — відчуваю, як руки стискаються в кулаки. — Бо кохання буває різним.

— Це не кохання, це хвороба, — крізь зуби цідить він. Ні, бляха, я не дозволю більше нікому називати Ернеста хворим. 

— А ти не думав, що ти робиш йому боляче? — я киваю на Ернеста, який в шоці з мене. — Він вважав тебе другом, навіть не дивлячись на те, що ти поводиш себе, як шматок лайна. Ти не думав про те, що ображаєш його?

— Я нікого не ображав, — Коля відводить погляд, я бачу, що він наче вагається. — Мені неприємно дивитись на збочення. Що я скажу своїй дитині колись, якщо вона побачить, як на вулиці обжимаються два мужика?

— Скажеш те саме, що й в ситуації, якщо твоя дитина побачить чоловіка і жінку на вулиці, — моє терпіння починає потрошку тріскатись. 

— Але це хворе, в природі такого немає, — в нього немає більше аргументів. 

— А якщо твоя дитина буде нетрадиційної орієнтації? — стискаю кулаки ще міцніше. — Ти від неї відмовишся?

— Ну…я…я буду її лікувати, — твердолобий придурок. 

— Мені шкода твою майбутню дитину, — розумію, що бетонну стіну не пробити кулаком. — Мені шкода тебе. Мені шкода Алісу, котра скакає перед тобою на задніх лапках. 

— Що ти бляха сказав, колхозник? — Коля одразу ж піниться. — Думаєш, приїхав тут з села і можеш казати, що завгодно?

— Так, я можу казати і робити, що завгодно, — всередині мене щось ламається, і я відчуваю таку свободу. Наче вдихнув свіжого повітря на повні груди, стоячи на самому вершечку гори. — Тому що я людина. Тому що я маю свою точку зору, і я маю своє життя. І воно буде таким, як хочу я. І мені срати на таких гомофобів, як ти. І якщо в тебе є хоч капля гідності, то ти зараз підеш звідси і більше ніколи не з’явишся в житті цих людей. 

Він відкриває рота, щоб щось сказати. Але потім хватає Алісу за руку і тягне в іншу від лікарні сторону. 

— Пєдік тупий, — долинає до мене.

— Пішов нахрєн звідси! — поруч зі мною Ернест. Він тримає мене за руку. 

Думаю, що Коля зараз повернеться, і буде бійка. Але ні. Він лише пришвидшує крок.

— Я тобою пишаюсь, — блондин міцно стискає мою руку, — дякую, сонце.

— Я тебе кохаю, — цього разу я не вагаюся, не соромлюся цих слів. Лише сміливо дивлюся в сині очі.

— Я теж тебе кохаю, Саш.