Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

мішок: що поклади, те й несе; що головна річ, на яку треба звернути увагу, є мертві душі, які, проте, чорт його знає, що вони означають, але в них полягає, одначе, вельми погане, недобре. Чому здавалося чоловікам, що в них полягає погане й недобре, цю ж хвилину довідаємось: у губернію призначений був новий генерал-губернатор — подія, що, як відомо, доводить чиновників до тривожного стану: підуть перебирання, розпікання, прочуханки й службові юшки, якими частує начальник своїх підлеглих! «Ну що, — думали чиновники, — як він дізнається тільки просто, що в місті їхньому он які дурні чутки, та за це одне може припекти не на життя, а на смерть!» Інспектор лікарської управи раптом зблід: йому уявилося бог знає що: що під словом «мертві душі» чи не розуміються хворі, які повмирали в значній кількості в лазаретах і в інших місцях від пошесної гарячки, проти якої не було вжито належних заходів, і що Чичиков чи не є підісланий чиновник з канцелярії генерал-губернатора для проведення таємного слідства. Він повідомив про це голову. Голова відповів, що це дурниця, і потім раптом зблід сам, задавши собі запитання: а що, коли душі, куплені Чичиковим, справді мертві? а він допустив учинити на них купчу, та ще сам заграв роль повіреного Плюшкіна, і дійде це до відома генерал-губернатора, що тоді? Він про це більше нічого, як тільки сказав тому й другому, і раптом зблідли і той, і другий: страх причепливіший за чуму і передається вмить, усі відразу познаходили в собі такі гріхи, яких навіть не було. Слово «мертві душі» так пролунало невиразно, що почали підозрювати навіть, чи немає тут натяку на скороспішно поховані тіла, внаслідок двох, що не так давно трапились, подій.

Перша подія була з якимись сольвичегодськими купцями, що приїхали до міста на ярмарок і завдали після торгів бенкет приятелям своїм, устьсисольським купцям, бенкет на російський зразок з німецькими витівками: аршадами[181], пуншами, бальзамами та інш. Бенкет, як годиться, скінчився бійкою. Сольвичегодські упорали на смерть устьсисольських, хоч і від них зазнали добрих буханів у боки, під ребра і в печінки, які свідчили про надмірну величину кулаків, якими були наділені покійники. Одному з переможців було навіть ущент збито насос, за висловом бойців, тобто геть розтрощено ніс, так що не залишилось його на обличчі й на півпальця. У вчинку своєму купці повинились, висловлюючись, що трохи попустували; ходили чутки, що ніби разом до повинної голови вони доклали по чотири державної кожен; а втім, справа занадто темна. З учинених довідок і слідства виявилось, що устьсисольські хлопці померли від чаду, а тому так їх і поховали, як учаділих. Друга подія, що недавно трапилась, була така: казенні селяни сельця Вошива-пиха, з’єднавшись з такими ж селянами сельця Боровки, Задирайлово-теж, знесли з лиця землі нібито земську поліцію в особі засідателя, якогось Дробяжкіна; що нібито земська поліція, тобто засідатель Дробяжкін, унадився вже занадто часто їздити в їхнє село, що іншим разом варте пошесної гарячки, а причина, мовляв, та, що земська поліція, маючи деякі слабкості з боку сердечного, накидав оком на баб і сільських дівчат. А втім, напевне невідомо, хоч у зізнаннях селяни висловились просто, що земська поліція був, мовляв, блудливий, як кіт, і що вже не раз вони його підстерігали й одного разу навіть вигнали голяком з якоїсь хати, куди він був заліз. Звичайно, земська поліція годен був кари за сердечні слабкості, але мужиків як Вошивої-пихи, так і Задирайлова-теж не можна було також виправдати за самоправство, якщо вони тільки брали участь у вбивстві. Але справа була темна, земську поліцію знайшли на шляху, мундир чи сурдут на земській поліції був гірший за ганчірку, а вже фізіономії і пізнати не можна було. Справа ходила по судах і надійшла нарешті до палати, де була спочатку на самоті розсуджена в такому сенсі: тим що невідомо, хто з селян саме брав участь, а всіх їх багато, Дробяжкін же людина мертва, отже, йому небагато в тому пуття, коли б навіть він і виграв справу, а мужики були ще живі, отже, для них вельми важить рішення на їхню користь — то внаслідок того вирішено було так: що засідатель Дробяжкін сам був причиною, вчиняючи несправедливі утиски мужикам Вошивої-пихи та Задирайлова-теж, а помер, мовляв, він, вертаючись санками, від апоплексичного удару. Справа, здавалось, оброблена була кругло, але чиновники, невідомо чому, почали думати, що, мабуть, про ці мертві душі йдеться тепер.

А ще так трапилось, що, як умисне, в той час, коли пани чиновники й без того були в скруті, прийшли до губернатора разом два папери. В одному з них містилося, що за одержаними свідченнями й донесеннями перебуває в їхній губернії підробник фальшивих асигнацій, ховаючись під різними іменами, і щоб негайно був учинений найсуворіший розшук. Другий папір містив у собі повідомлення губернатора сусідньої губернії про втіклого від законного переслідування розбійника, і що коли виявиться в їхній губернії якась підозріла людина, яка не подасть ніяких свідоцтв і паспортів, то затримати її. Ці два папери так і приголомшили всіх. Попередні висновки й здогади зовсім були збиті з глузду. Звичайно, ніяк не можна було припускати, щоб тут стосувалося що-небудь Чичикова, а проте всі, коли розважили кожен зі свого боку, коли пригадали, що вони ще не знають, хто такий справді є Чичиков, що він сам вельми неясно озивався щодо власної особи, говорив, правда, що потерпів на службі за правду, та все це якось невиразно, і коли згадали до того ж, що він навіть висловився, ніби мав багато ворогів, що важили на життя його, то замислилися ще більше: виходить життя його було в небезпеці, виходить його переслідували, виходить він зробив же щось таке… та хто ж він справді такий? Звичайно, не можна думати, щоб він міг робити фальшиві папери, а тим більше бути розбійником: зовнішність добромисна; але з усім тим, хто ж би, одначе, він був такий справді? І от пани чиновники поставили собі тепер запитання, яке мусили поставити собі спочатку, тобто в першій главі нашої поеми. Вирішено було ще зробити кілька запитів у тих, у кого були куплені душі, щоб принаймні дізнатись, що за купівля, і що саме треба розуміти під цими мертвими душами, і чи не пояснив він кому, хоч, може, ненароком, хоч побіжно як-небудь, справжніх своїх намірів і чи не сказав він кому-небудь про те, хто він такий? Передусім звернулись до