Роман Євдокимов - Мовою, Роман Євдокимов

Нам буде прощення,

А ворогу – ні.

Нам буде майбутнє,

Про нас не забули.

В загарбників тільки

Велике минуле

Попереду замість

Усього. Кацап

Плекає ненависть,

Тому що він – раб.

Нам важко, і буде

Важко завжди.

Ми сильні, ми люди,

Нам треба нести

Вагу всього світу

На власних плечах.

Їм не зрозуміти,

В рабів є лиш страх.

Окупантам – гроби,

Забудьте про рай,

Ви сліпі, ви раби,

Invaders must die.

---

Лесина пісня

Мавка мою душу вкрала,

Звабила, а потім з’їла.

Лесю, що ж ти написала?

Лесю, що ж ти наробила?

Я хотів, щоб ота пісня

Лісова для мене грала,

А не щоб лісова синя

Курва мене пожирала.

Взяв, як Лукаш, я сопілку

До чащоби, де чекає

Мила дівчина в віночку,

Що босоніж тут блукає,

А прийшла така потвора,

Роздери її чугайстер,

Наче на холеру хвора,

Як твоїй колишній матір.

Очі жовті, пика синя,

Як в кацапа в домовині,

Смердить гумусом, як свині,

І нема шкіри на спині.

Каже: «Ти мене шукаєш?»

Кажу: «Ні, бібліотеку».

Каже: «Ти мене кохаєш?»

Кажу: «Як зорю далеку».

«І чим далі, тим сильніше», -

Думаю. І хочу бігти.

Та вона була спритніша.

Гострі зуби, довгі кігті.

Прокусила всі артерії,

У крові лежить сопілка.

Ось тобі драма-феєрія,

Люба Леся Українка

---

Затихла пісня, я порвав струну.

Мій клятий розум зник, і клятий

Час тече, тому про всякий

Випадок ношу з собой труну.

Чи знаєш ти себе? Знайомся:

Звір, найзліший із усіх тварин.

Не згоден? Залежить від обставин.

Тож будь собою, не соромся.

Я, наче пес, умовного сигналу

Чекаю, щоб виробляти дофамін

З серотоніном. Знаю, не один

Такий я. Нас мільярди. Мало.

І ті малюнки на моїх руках –

То не татуювання, то зарубки,

Відомі лиш мені таємні знаки,

Що залишають лезом на деревах.

Затихла пісня. Знов порвав струну.

Наш блядський розум зник, і блядський

Час тече наш. Ми про всякий

Випадок тримаєм при собі труну.

---

Терези схилилися до сонця.

Сонце перевірить нас на міць.

Наче зголоднілая самиця,

Втішить, приласкає, спопелить.

Попілом помітить нові душі.

Терези завмерли на нулі.

Нові душі старі чаші зрушать.

Рівні всі – великі й малі.

Кому хочете, тому й моліться,

В когось богом є блохастий пес.

Терези гойдаються, дивіться,

Тут ховається первинний сенс.

А вночі задушливій, огидній,

Хтось полює. Його здобич – ми.

Але ми також не травоїдні.

Терези схилились до пітьми.

---

Ти розважаєшся грою в слова,

Дивишся в очі допитливим поглядом,

Кажеш, що обертом йде голова,

Ні, то насправді світ іде обертом.

Ти не боїшся нічого, окрім

Бути занадто для всіх зрозумілою,

Хочеш, щоб поруч з тобою був він,

Хочеш, щоб він називав тебе милою.

Хочеш, щоб мить зупинилась на мить,

Щоб від інфаркту помер злий годинник,

Всесвіт, що обертом йде, зупинить,

Доки не пізно ще, доки ще ти

Свіжа, як влітку буває гроза,

Пахнеш, як м'ята з лимоном, меліса.

Гарна. Для мене важка ця краса.

Скажи, де тут двері. Піду я до біса.

Кінець