Роман Євдокимов - Мовою, Роман Євдокимов

Відповідай: "Ви хворі".

 

Треба бігти зі швидкістю думки,

Щоб наздогнати втрачені вірші,

Я знаю, твої наскельні малюнки

За їхні шедеври не гірші.

 

Треба лишити себе без шкіри,

Щоб відчувати Всесвіт тонко,

В комплекті з цим ідуть, крім зневіри,

Похмілля, депресія, ломка.

 

Хочеш дістати рукою до неба?

Вигадай те, що не можна навмисно.

Запитуй у себе: "Воно мені треба?"

Відповідай: "Звісно".

---

Твій тато боронить свято.

На фронті, з автоматом.

З ним поряд стоять Мороз,

Одін, Ісус Христос,

Будда, Крішна, Аллах,

Вони переможуть страх,

Вони подолають все,

Що ворог з собою несе.

Твоя мама береже хату,

За яку б’ється твій тато,

А в декого навіть мами

Воюють із ворогами.

Їх прикриває Тор,

Перун нагострив топор,

Яхве, Арес і Ра,

Війна – це тобі не гра.

Твій тато боронить свято.

Будь яке, їх багато.

Мама йому допоможе

І кожен, хто зве себе «боже».

---

Я не побачу, чим все скінчиться,

Шоу занадто довго тягнеться,

Я вболіваю за наших, звісно,

Але треба йти, доки не пізно.

 

Вийду під дощ, каптур натягую,

В спину прокляття, дуже дякую,

В обличчя вітер, вітаю, друже,

Цей дощ надовго, дякую дуже.

 

Не маючи паспорта і прописки,

Сім'ї, роботи, з нерівним тиском,

Щоб жити, з квартири продаю речі,

Плекаючи почуття власної величі.

 

Складаю плани зухвалої втечі,

Лишилося кілька штрихів. До речі,

Я не візьму із собою жодного,

Я йду туди, де пускають по одному.

---

Багато кого шкода.

Людей, що втратили долю і дах,

Зруйноване вщент дитинство,

Кров на руках

Не змиє вода.

 

Шкода незроблених справ,

Смерті того, чий час не настав,

Тебе, бо могло бути краще,

Мене теж шкода,

Невдаху з невдах.

 

Шкода втомлену мати,

Її серце болить, щоб билося наше.

Мені шкода Джона Коффі,

Його звати, як напій,

Тільки пишуть інакше.

---

Балада про пуйла

1.

 

В брудній московії, на троні

З лайна і молодих берізок

Сидів найголовніший чмоня,

Пуйло – правитель орків різних.

 

Він був малий, старий і хворий,

Садистом був і педофілом,

Жагу до грошей мав і крові,

Тож серед орків був любимим.

 

Народ росії поважає

Того, хто робить з ним усяке,

Хто за людей їх не вважає,

Хто пхає їм всіляке в сраки.

 

Пуйло ж катати на банані

Кацапів був великий майстер,

Тож вельми вдячні росіяні

Пишались тим, який в них цар.

 

Була в пуйла велика ганза,

Такі ж убивці та злодюги,

Усі бридкі, як та зараза,

Зі стажем кокаїнонюхи.

 

2.

 

Зібрав пуйло свою ватагу,

Сказав, що воювати хоче,

Як справжній недокомуняка,

На Україну зуби точе.

 

Каже, що з квітами зустрінуть,

Каже, що з ким там воювати,

І ниє, що без України

І Русь не Русь, і мать не мати.

 

Каже, що лєнін за шість днів

Усе там сам побудував,

Все засадив і заселив,

На сьомий день відпочивав.

 

Кричить пуйло, що все його,

Донбас і Крим, Буковина,

І аж трясе пуйла всього...

Невдовзі почалась війна.

 

3.

 

Війна страшна, війна кривава,

Багато років йшла вона,

В ній билися безправ’я з правом,

Герої з ордами пуйла.

 

4.

 

Та все ж отримав по фасаду

Пуйло, з кривавими соплями,

Веде у бункері нараду,

Хто винен і як жити далі.

 

Багато факторів провалу

Передували, так пуйлові

Його підсосники сказали,

Ось результати і херові.

 

Тому так сильно болить дупа,

Не любить і неповажає

Ніхто пуйла, бо він залупа,

Чекають всі, що він сконає.

 

• Не дочекаєтесь! – сказав

Пуйло, - нехай вам грець!

Але пронос його пробрав,

Прийшов страшний пуйлу

 

5.

 

Кінець.

 

---

Воля темряву здолає

Крилами Майдана,

Тим, хто голови складає,

Довічная шана.

 

Не даремна наша справа,

Відкритая рана,

За нас правда, за нас слава...

Згадай Нігояна.

 

Тим, хто б’ється, тим, хто вірить,

Хто що-небудь робить,

Тим, хто лізе геть із шкіри,

Хто по лезу ходить,

 

Не чекає нагороди,

Тим, кому не треба

Геть нічого, крім Свободи,

Прямий шлях на небо.

 

Люди темряву здолають

Силою Майдана.

Слава й Воля не вмирають,

Згадай Нігояна.

---

Соромлюсь любити дощ.

Від нього страждають бійці,

Що захищають наш дім,

Холодні, неначе мерці.

 

В ямах і бліндажах,

В полі, степу, на марші,

Ворога мучить страх,

За ним ідуть воїни наші.

 

Соромно. Люблю дощ.

Пізній, осінній, холодний.

Листя серед калюж,

Оберт речей природний.

 

Дощ, мій старезний друг,

Ми ще зустрінемось. Тут

Ворог поляже в ґрунт,

А ти зроби з нього бруд.

---

Про що молиться мураха

Під моєю ногою?

Гадає, за що йому кара?

Шляхи мої незбагненні.

 

Я і омега, і альфа,

І нас таких вистачає,

І кожен дуже Єдиний,

І кожен має Пророка.