Анна Вітерець - Час розплющити очі, Анна Вітерець

Розділ 6. Я хочу це мати

З мосту мене забрав Девід, повертаючись з роботи. Я просиділа там поки зовсім не стемніло. Хотіла вхопитися за ще один будь-який спогад, але нічого не вийшло. Ці миті іншого життя приходять до мене завжди несподівано і проходять крізь мою свідомість електричним струмом. Девід відвіз мене в мою улюблену закусочну, де подавали картоплю фрі під сирним соусом і шматочками хрумкого бекону. В додачу до картоплі завжди йшов величезний шоколадний молочний коктейль з горою збитих вершків зверху. Люб’язні бармени посипали його різнокольоровою цукрової присипкою та шоколадною крихтою. Я бачила, що Девід збентежений моєю дивною поведінкою та різкими змінами настрою, проте не подає виду. Але саме тому він і привіз мене сюди, бо знав як зарадити моєму смутку.

–  Мені здається, - почав раптово Девід, взявши мене за руку. – Час зробити тест на вагітність.

–  Але ж ми тільки почали наші спроби, - не зрозуміла я його поспіху.

–  Вже три тижні минуло, Дано, - він щиро усміхнувся до мене. – Ти ж слідкуєш за своїм календарем місячних, правда?

Він ніжно стискав мою долоню, сподіваючись почути від мене хоч якусь відповідь. Але в цей момент я не думала про вагітність, я злякалась того, що абсолютно не помітила, як минуло три тижні. Для мене вони були трьома днями. Що я робила увесь цей час? Де був цей час? Нічого не розумію. Я приклала долоню до чола, намагаючись перевірити чи немає либонь у мене температури, але все було в порядку. Я не могла пригадати який сьогодні день. Я навіть не була впевнена який нині рік.

Коли Девід відійшов в туалет, так і не дочекавшись моєї відповіді, я схопила телефон і побачила дату на екрані блокіровки. Сьогодні було тринадцяте вересня дві тисячі двадцять сьомого року. І це здалося мені дивним, як і дата нашого весілля, яку я побачила нещодавно. Чи це було кілька днів тому? Мої руки почали тремтіти. Я помітила це, коли водила соломинкою по колу в стакані.

Девід повернувся і як ні в чому не бувало знову сів навпроти.

–  Ну що, перевірила календар? – запитав він, сьорбаючи вершкове пиво.

–  Що? – розвіюючи туман думок запитала я. – А, точно, зараз гляну.

Я швидко знайшла відомий мені додаток і поглянула на календар свого циклу. Місячні мали початися ще тиждень тому. Я зовсім забула про це.

–  Здається, у мене затримка… - я була шокована, але між тим відчувала неабияку радість.

–  Аптеки сьогодні вже не працюють, але я обов’язково куплю тест завтра і привезу тобі, - радісно белькотів Девід. – Я знав, що є якесь адекватне пояснення твоєму настрою.

Він сказав це і різко замовк, винувато глянувши мені у вічі. Я зовсім на нього не злилась. Я теж шукала раціональне пояснення увесь цей час. Але не думаю, що провали в пам’яті та дивні спогади можна пояснити вагітністю…

–  Ти завжди маєш рацію, - підтвердила я, допиваючи останні краплі свого шоколадного молочного коктейлю.

Коли ми їхали додому, я поклала руку на живіт і подумала про те, що це і є моя реальність. Мій чоловік. Моя сім’я. Можлива вагітність. Всі маленькі щоденні радощі. Я хочу це мати. Я живу у своїй мрії. Це моє. Це вже моє. Правда ж?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍