Анна Вітерець - Час розплющити очі, Анна Вітерець

Дана живе у світі, де в неї є все: ідеальний чоловік, затишний дім, безтурботні дні, сповнені турботи та любові. Вона має відчувати щастя… Але чому її серце стискається від болю, коли в пам’яті спалахують уривки іншого життя? Хто такий Ендрю – примара минулого чи ключ до правди? Чому час поводиться так дивно, а знайомі люди здаються лише акторами у виставі? Дана намагається розплутати клубок спогадів, перш ніж реальність остаточно поглине її у свою ідеальну пастку. Чи зможе вона знайти вихід, поки ще не стало надто пізно?

Розділ 1. Скляний купол

Щось зсередини штовхнуло мене, і мені здалося, що я — скляний купол. А всередині цього купола — пташка, і вона б’ється об стінки, зроблені зі скла, сподіваючись вирватися на волю. І хоч вона гадки не має, що скло і справді може розбитись, вона все ще старається. І в якийсь момент купол розбивається, вкотре стикаючись із дзьобом маленької пташки. І я, будучи склом, розлітаюсь на тисячі маленьких уламків. Розплющую очі.

Спершу світ здається несправжнім. Його обриси м’які, а рухи повільні. Годинник висить на стіні, і я не чую його кроків. Жалюзі на вікнах приховують від мене, котра година: день чи ніч? Ніби здалеку пробираються у мої вуха звуки сміху і музики, що линуть з екрана ноутбука, який лежить на столі. Намагаюсь сконцентруватися. Здається, це якесь телешоу. Бачу знайомі обличчя. Заспокоююсь. Аж поки тіло не дає мені сигналів, що органи чуття знову беруться до роботи. Відчуваю дотики чиїхось рук. Ці руки обіймають мене. Хтось теплий і великий лежить позаду. Не можу згадати, хто це. Не можу згадати, де я. Чи це мій дім? Чи це моє ліжко? Чи це моє тіло?

— О, ти прокинулася, кохана, — цей хтось підіймається, сідає на край ліжка і дивиться прямо мені у вічі. У нього темне волосся, щетина і великі, добрі, теплі очі. Можливо, карі. Занадто темно, щоб розпізнати. Я намагаюсь згадати, хто він. Як довго я спала? Чи спала я?

— Як довго… — раптом здивувалась я власному голосу, — я спала?

— Ти заснула, коли ми почали дивитися шоу, може, близько трьох годин, — відповідає він абсолютно спокійно. — Певно, це побічний ефект від тих пігулок.

Пігулки? Не можу пригадати зовсім нічого. У голові досі паморочиться. Я дивлюся на нього, і якесь тепле почуття згортається клубочком усередині мене. Він близький мені. Я можу йому довіряти. Можливо, варто ще трохи поспати? Це схоже на те явище, про яке я колись читала. Дрімотна амнезія. Дивно стикатися з чимось таким.

Він вкриває мене великим зеленим пледом і цілує в маківку. Він усміхається. Він приємний. Моя голова болить і крутиться, я не можу зосередитися на його обличчі. Він знову лягає позаду мене і обіймає, кладучи руку мені на живіт. Мій живіт здається мені дивним. Його тіло, що торкається мене, видається чимось чужим. Чому мені так хочеться плакати? Я відчуваю його дихання біля свого вуха. Воно гаряче і рівномірне. Його щетина трохи поколює мою шию, коли він притискається до мене щільніше. Моє тіло знає його. Моє тіло довіряє йому. Я відчуваю це. Я заспокоююсь. Я засинаю.

***

Ранок почався з двох чашок кави та сендвіча з сиром на сніданок. Девід приготував його нашвидкуруч, поцілував мене в щоку і побіг на роботу. Я завантажила прання, посудомийну машину, наказала роботу-пилососу трохи попрацювати і всілася редагувати останню фотосесію. Мені завжди подобалася перспектива працювати з дому, а ще краще — самій на себе. Саме тому я й стала фотографом, і я справді насолоджуюся цією справою. Колись у мене було більше амбіцій, і я мріяла стати письменницею, але ми всі дорослішаємо і концентруємося на більш важливих речах.

За пару годин я мусила встати і знову трохи попоратися по господарству. Ми ділимо ці обов’язки на двох, але коли Девід на роботі, я стаю повноправною хазяйкою в будинку. Продзвонив будильник. Це маленьке нагадування про те, що я маю прийняти пігулки. Останнім часом ми з Девідом намагаємося завагітніти, саме тому лікар прописав мені ці ліки, від яких постійно хочеться спати. Я щодня уявляю, як у моєму животику може з’явитися дитинка. Я кладу руку туди і намагаюся її відчути. Я дуже хочу відчути її. Я вже її люблю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍