Вів Жарні - Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні

Маленький рятувальний човен з п'ятіркою на боці відстикувався від материнського корабля, і два абсолютно різні гуманоїди з однаковим жахом та надією дивилися в ілюмінатор на нерухому громаду «Галактіона»... У ТЕКСТІ БУДУТЬ: ксенофілія, кінки, трохи "скла" та гумору, щось схоже на вагітність.

1. Райський сад

— Джорі, пішли хоч одним оком на пасажирів поглянемо.

—Краще б ти, Тібо, на датчик гравіполя глянув, — невдоволено буркнув співрозмовник. — Он як стрілка витанцьовує.

— Постукайся по ньому, воно пройде. Там механізм заїдає, — затуріанин узяв ключ і грюкнув ним по датчику. — Порядок. Вчись, студент, — головний механік поблажливо потріпав хлопця по волоссю.

Джорі вкотре за чергування матюкнувся й поскаржився сам собі, що при розподілі йому випало проходити практику на розвалюсі замість нормального корабля. Космотаксі «Галактіон» належало до пасажирського класу малої місткості до ста п'ятдесяти посадкових місць та по паперах мало стан мехасистем «В+». На думку ж юнака позначку давно слід було замінити на «С», а то й на «D-» — червону мітку, що присвоювалась кораблям підлягаючим утилізації. Єдине, що працювало на таксі, як годинник, — система життєзабезпечення. Решта трималася на біологічному гнилеслизу, який не встигали відтирати роботи-прибиральники, і на металевих заклепках, які клепав особисто студент.

—  Не кінішуй.

— Не кіпішуй, — виправив Коррін свого безпосереднього начальника. Чомусь багато інорасців, вживаючи людські вирази, безжально їх перекручували.

—  Я так і сказав.

— Ні, ти… Ай, гаразд, — махнув рукою помічник механіка, усвідомивши безглуздість суперечки.

— Так от, — продовжив Тібо, величаво склавши трипалі руки на вузьких грудях. —Юсіат сказав, що це наш останній виліт. Потім корабель зупиниться в порту Затурії для капітального ремонту.

—  Хвала Космосу! — звів очі до ґратчастого перекриття Джорі. — Давно пора. Мені можна буде поспостерігати за роботою ремонтників? Стане в нагоді при написанні диплому.

—  Я замовлю за тебе слівце, і кеп поставить тебе керувати молодшою ланкою техніків.

—  Дякую! — розтягнув губи в широченній посмішці ощасливлений практикант.

—  Мені не важко, — Тібо знову скуйовдив хлопцю шевелюру. В гладенькошкірих від природи затуріан поросль на чужих тілах викликала палку цікавість і бажання доторкнутися. Спочатку це страшенно дратувало Джорі, проте зіштовхуючись із цим явищем день у день, він був змушений змиритися. Подобається? Хай тріпають, нічого з ним не станеться. Аби тільки в ліжко силоміць не тягли, як часом траплялося у студентському гуртожитку. Ну та на кораблі служили дорослі гуманоїди, і доводити недоторканність своєї дупи кулаками за місяць практики хомо сапієнсу так і не довелося, для пояснень цілком вистачало слів. Той самий Тібо кілька разів закидав вудку, і Рашан зі служби безпеки підкочував, але хлопець віддавав перевагу коханцям із м’якою шкірою. Лускаті вибагливого Джорі не приваблювали.  До того ж, він народився у воєнізованій Марсіанській колонії, де надивився на те, як поводилися зі своїми нижніми вояки, і дав обітницю, що опустити себе соціальними сходами не дозволить нікому. І донині благополучно дотримувався непорушного принципу.

Спочатку Джорі придивлявся до Максайма Ворліка — корабельного лікаря, такого ж хомо сапієнса, як і він сам. Чоловікові було під сорок, він мав приємну зовнішність, підтягнуте тіло і, що важливо, особисту каюту. Тоді як практикант ділив куток із кухарем Одріком та Тібо. Обслуговуючому персоналу займати хороми не дозволяв низький статус.  

Озвучивши якось при сусідах план із завоювання дока і мрію з'їхати в комфортабельніші апартаменти, Коррін почув сміх і пораду тримати язик за зубами, а член у штанях, оскільки Максайм давно грів ліжко капітана Юсіата. Даний факт хлопця засмутив і порадував одночасно. Отримані своєчасно відомості були гарантом нормального проходження практики, бо отримати гарну оцінку було важливіше, ніж присунути капітанському фавориту. Оскільки інші дванадцяти членів екіпажу мали затуріанські риси й, відповідно, ненависну луску, Джорі вирішив поводити себе стримано, зберігаючи вірність вигаданій нареченій.

Після вісімдесяти років польотів у вакуумному середовищі з'ясувалося, що ДНК слабкої статі під дією радіації зазнавала колосальних змін. Вирок «стерильна» для космольотчиць був найлегшим підсумковим варіантом, гарантуючим, що нащадки не страждатимуть десятком хвороб, спричинених генетичними мутаціями. Тож людських жінок тепер можна було зустріти виключно на планетах. Чоловікам же, які роками не залишали орбітальних станцій та кораблів, довелося пристосовуватися. Поступово у своїх друзях і товаришах по службі вони навчилися бачити сексуальних партнерів.

—  Ти йдеш? Лілейців не всяк бачив, а у нас на борту їх цілий сад зібрався.

— Я про таких навіть не чув, — витер руки об робочі штани технік.

— Те-то й воно, — підштовхнув його до виходу затуріанин. — Потайливі вони. По сусідству з нами мешкали, в контакт не вступаючи. Але триста років тому їхню расу мало не винищили. Лілейці ж мирні понадміру та гарні. Ось і внадились всі, кому не лінь, для гаремів та звіринців їх красти. Одного разу така «квітка» як подарунок від союзників, потрапила до нашого генерала Амаді́ Бле́за. А він візьми та закохайся в раба. На тому крамничка й зачинилась. Амаді перейнявся проблемами родичів свого обранця і пробився з проханням до Ради Міжгалактичного Союзу. З того часу кордони навколо Лілейни та Фловії, населених лілейцями планет, на запорі тримають і, подейкують, навіть міжвидових схрещувань не допускають.

— Не збігається, друже, — спіймав затуріанина на обмані Коррін. — Чому кордони закриті? Ми ж саме на Лілейну летіти збираємося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍