Уляся Смольська - Цнотливе кохання, Уляся Смольська

— Тату, я не хочу виходити заміж! Не так! Не за незнайомця!

— Анастасіє, це - для твого ж блага, — каже батько рівним тоном. Його слова закарбовуються у свідомість гострими лезами.

— Але я не хочу… 

— Не твоє це діло - хотіти чи не хотіти, — його голос жорсткий, наче він карбує кожне слово в камені. — Це не шлюб, а порятунок.

— Для кого? — мій голос тремтить. — Для мене? Чи для вас?

В його очах спалахує гнів.

— Говори обережно, доню! — батько стискає кулаки. — Ти не уявляєш, у якій ямi ми опинилися! Якщо я зараз не віддам борги, нас просто викинуть на вулицю! Ми підемо по світу з торбами, ти це розумієш?

Я дивлюся на нього вражено. Він дихає важко, обличчя його почервоніло від напруги. Вікторія ховається за моєю спиною, стискаючи мою руку.

— Але… я ж не річ, щоб мене продавати!

— Це не продаж, це порятунок! — батько знову підвищує голос. — Ти не лише забезпечиш собі майбутнє, а й врятуєш родину! У тебе буде дах над головою, багатий чоловік, комфортне життя. Чого ще тобі треба?

Я відчуваю, як все всередині стискається в тугий вузол.

— Любові…

Це слово, таке просте, звучить у кімнаті чужим і безнадійним відлунням. Батько дивиться на мене довго, а потім лише гірко посміхається.

— Любові? Ти надто наївна, Анастасіє. У цьому світі любов нічого не варта. Важливі тільки гроші та безпека. І Вітольд Волинський дає тобі обидва ці дарунки.

Він розвертається і йде, залишаючи мене наодинці зі своїм розбитим серцем.