Уляся Смольська - Цнотливе кохання, Уляся Смольська

Анастасія

Його зізнання звучить так несподівано і водночас так природно, що я на мить завмираю, боячись повірити в реальність цієї миті.

«Я люблю тебе, Анастасіє...»

Ці слова лунають у моїй свідомості, мов солодка пісня. Мої пальці тремтять, коли я торкаюся його обличчя. Його очі сповнені теплом, якого я не бачила раніше, а серце стискається від щастя.

— Я теж кохаю вас, Вітольде… — зізнаюся, і з моїх плечей падає важкість усіх сумнівів і страхів, які я так довго носила в собі. — Більше не можу це заперечувати.

Його рука притягує мене ближче, і наші губи знову з’єднуються. Цього разу поцілунок уже не обережний, а наповнений пристрастю, яка накопичувалася між нами місяцями. Мої пальці впиваються в його плечі, і світ навколо зникає.

Є тільки ми.

Його руки ковзають уздовж моєї талії, міцно обіймаючи мене, ніби він боїться, що я зникну. Моє тіло відповідає йому, кожна клітина тремтить від його дотику. Я більше не ховаюся і не борюся з собою.

— Анастасіє… — його голос хрипкий і трохи задиханий, коли він перериває поцілунок. Його чоло торкається мого, а пальці злегка ковзають по моїй шиї. — Ти навіть не уявляєш, як сильно я цього хотів.

— Мабуть, уявляю, — шепочу я, моє дихання зривається, коли його пальці обережно стискають мою руку.

Ми стоїмо так ще кілька секунд, але напруга між нами росте, і я розумію, що більше не хочу зупинятися.

— Заберіть мене звідси, — прошу я тихо, але впевнено. — І не відпускайте.

Вітольд дивиться на мене, його погляд стає темнішим, але водночас ніжним.

— Ніколи, — каже він, перш ніж знову притягти мене до себе.

За мить ми опиняємося в його покоях, навіть не помічаючи, як дійшли туди. Його руки впевнено знімають з мене накидку, а мої пальці ковзають по його коміру, розстібаючи ґудзики.

Його губи знаходять мої знову і знову, а кожен дотик стає все більш сміливим і пристрасним. Моя сукня м’яко сповзає на підлогу, залишаючи мене лише в тонкій нижній сорочці.

— Ти прекрасна… — шепоче він, його голос низький і наповнений бажанням.

Його руки торкаються моїх плечей, а потім повільно ковзають уздовж спини, змушуючи мене тремтіти. Його дотики обпалюють, але я не хочу тікати. Я хочу цього. Хочу його.

— Вітольде… — його ім’я злітає з моїх губ, і я вже не думаю про те, що правильно чи ні. Є лише ці дотики, його тепло і те, як його тіло відповідає моєму.

Ми опиняємося на м’якому ліжку, і я відчуваю, як його вагоме тіло притискається до мого, але водночас він поводиться обережно, ніби боїться зробити мені боляче.

— Якщо ти хочеш, щоб я зупинився… — шепоче він, але я зупиняю його, торкнувшись його губ своїми.

— Не зупиняйтеся… будь ласка.

Він більше не стримує себе. Його поцілунки стають глибшими, дотики впевненішими. Наші тіла зливаються в єдиному ритмі, і в цю мить я розумію, що більше нічого не має значення.

Моє тіло тремтить, а його ім’я зривається з моїх губ, коли хвиля тепла накриває мене з голови до ніг. Він дивиться на мене, його дихання гаряче, а погляд повний почуттів, які вже неможливо приховати.

— Тепер ти моя… назавжди, — шепоче він, і я знаю, що він говорить правду.

Я заплющую очі, відчуваючи себе повністю його. Це не просто пристрасть. Це більше. Це наше справжнє кохання.

Його руки обіймають мене так міцно, ніби він боїться, що я зникну, а я більше не відчуваю страху чи сумнівів. Усе, що є між нами зараз, — це правда, яку ми так довго відкидали.

Я дозволяю собі розчинитися в цих почуттях, у його дотиках і теплі. Мої пальці ковзають по його плечах, і серце б’ється в унісон із його.

Наше кохання схоже на те, про яке я мріяла колись. Воно сильніше, палкіше, глибше. Воно змінило мене, але подарувало щось більше — справжню близькість, яка починається з довіри.

— Цнотливе кохання… — шепочу я, торкаючись його обличчя.

Його губ торкається ніжна усмішка.

— Тепер воно належить нам… і ніхто не посміє у нас його забрати.

Його слова звучать як обіцянка, яка стає частиною мого серця.

Я заплющую очі, дозволяючи собі віддатися цьому моменту без страху.

Це наш початок. Новий, щирий, справжній. І я більше не боюся. 

— Анастасіє, — його голос тихий, але сповнений рішучості. — Я колись думав, що не зможу знайти щастя вдруге. Але тепер знаю: усе, що я шукав, — це ти.

Його слова торкаються найглибших куточків мого серця.

— Ви дали мені більше, ніж я могла мріяти, — відповідаю я, відчуваючи, як сльози навертаються на очі. — Ви стали для мене всім, Вітольде. І я кохаю вас.

Його губи знову знаходять мої, і цей поцілунок стає символом усього, що ми пройшли. Він глибокий, ніжний, наповнений тим коханням, яке більше не потрібно приховувати.

— Назавжди, — шепоче він між поцілунками.

— Назавжди, — повторюю я, тримаючись за нього так, ніби не хочу відпускати ніколи.

Сонце ховається за горизонтом, а ми залишаємося в обіймах одне одного, огорнуті теплом наших почуттів.

Це початок нашого цнотливого кохання, яке тепер належить тільки нам.

***

Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин. 

"КІНЕЦЬ"

Кінець