Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Як покриком страшним ти кликав Ізраїль.

2003

7 Я непритомнію від пісні Соломона, Немов од пахощів дівочого вінка, Коли злітає з пліч сорочка боязка, І плоть тужава йде в глиб золотого лона. До мене ти прийшла, мов сарна трепетка, На мене злякано дивилась, мов ікона; О Суламіто, знай, що неба ополона Залоскотала нас, немов хмільна ріка. Наложниць я не мав, та всі мої кохання Спливли по жолобку поміж грудей твоїх, Бо в мене ти була одна, як зірка рання. В Гущанках ти зросла під співи рідних стріх, Як жаль, що це не я, а цар з подивування Навік твою красу в поезії зберіг.

2003

8 Глибокі і страшні слова Еклезіаста: Все марнота! Нема для чого в світі жить, Смерть краще, ніж іти з дитячих оповить Між людство, що його веде злочинців каста. Нещадно б'є мене ця думка мускуляста, Неправедна, але така, що вік болить. Хоч на землі я жив одну коротку мить, Та мить була — як ніч: і темна, і звіздаста. Кохав я і горів. В моїх дітей, в слова Переливав жагу свободи та обнови, Потоптаний, вставав, як по весні трава. Я вітру не піймав, хоча ходив на лови; Помру, але в життя моєї пісні й мови Незримо увійде моя душа жива.

2003

9 Не зникнуть підляки, не вимруть фарисеї, Палати виростуть на згарищах палат. І кожного із нас судитиме Пилат, І ми не знатимем судьби й вини своєї. Та вічно житимуть повстанці Макавеї, За сулдів і царів живіші устократ, І завжди житиме між нами їхній брат, Розп'ятий на хресті за визвольні ідеї. Та визволу нема. Не з далини епох, А тут-таки горить з людини здерта шкіра, І кров'ю пишеться новий мартиролог. І родиться, й росте, і пропадає віра В натхнення людськості, де янгола і звіра Вселив, неначе в кліть, необережний Бог.

2004

10 Стражденний мій народ подібний був до Йова, Його іспитував Господь і сатана. Дітей повбивано. Оселя — як труна, І рабства виразки, і напівмертва мова. Майно розкрадене. І на душі — окова. Чорноземи жере азійська сарана. Імперія гниє, мов яма вигрібна, І душить, горло рве потвора двоголова. Він вистояв. Але в піснях зостався плач, Гнилизна у кістках, лице сумне, похиле Показує, що він — не владар, а прохач… Народе мій, здригнись! Вдягнися в свіжі сили, Не плач, а відомсти за всіх дітей могили, Молись, та сатані нічого не пробач.

2004

11 Взялись будівники новітньої держави, Де в рабстві жив народ, голодний, наче звір, Нагодувати люд судьбі наперекір, Вселити волі дух в його єство лукаве. І хліба