Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 26

Усі ці дні не було жодного натяку на присутність мами. Ні її гострих поглядів, ні тих неприязних коментарів, які вона так любила вставляти. І це мене тривожило. Адже мама не могла просто зникнути, не залишивши після себе і сліду. Де вона?

Я почала аналізувати дрібниці: відсутність звичних дзвінків мами, її підписів у документах, звіти, які раніше потрапляли до мене через неї. В голові розгортався справжній шторм підозр і сумнівів. 

Думки постійно кружляли навколо мами і того, що її відсутність була незвичною. За кілька днів я жодного разу її не бачила. Кожен день без її присутності на роботі змушував мене все більше нервувати. Колеги нічого не говорили, але я відчувала: щось відбувається за моєю спиною. Але що саме?

Не витримавши невідомості, я вирішила піти до Алли Олегівни. Мама завжди вважала її своєю близькою подругою. Якщо хтось і знав, де вона зараз, то це була саме Алла. Не хотілося просити її про допомогу, але вибору не було.

Я підійшла до дверей її кабінету, важко зітхнула і постукала. Через кілька секунд почула сухе: "Заходьте” і відчинила двері. Пройшла всередину і одразу відчула напружену атмосферу. Алла Олегівна сиділа за своїм столом, схрестивши руки, і дивилася на мене з надмінною посмішкою — такою, яка завжди викликала у мене бажання відступити назад.

Жаба-гадюка. Ось хто вона. Я б із задоволенням вгатила їй по тій самовдовленій пиці, але мені потрібна зараз інформація. Тож доведеться потерпіти.

— Добрий день, Алло Олегівно, — почала я, намагаючись не показувати свого хвилювання. — Ви не знаєте, де моя мама? Я її кілька днів не бачила на роботі, і це мене турбує.

Її погляд миттєво змінився. Та посмішка стала ще ширшою, але холоднішою.

— Твоя мама? — вона злегка підняла брову, ніби здивована тим, що я не знаю відповіді на це питання. — Ти, мабуть, погано спостерігаєш за тим, що відбувається навколо, Інно.

Я напружилася. Щось у її словах змусило мої внутрішні тривоги ожити з новою силою.

— Про що це ви говорите?

Алла Олегівна відкинулася на спинку крісла, розгладжуючи свою спідницю і подивилась дивилась на мене з зухвалістю.

— Оксана поїхала до Дениса, — заявила вона різко, наче це було найочевидніше у світі. — Він же у відрядженні. Думаю, вони зараз разом і вирішують… ну, не тільки робочі питання.

В очах потемніло і під ногами похитнулася земля. Слова Алли Олегівни ударили в самісіньке серце. Невже це правда? Мама поїхала до Дениса? 

— Що ви маєте на увазі? — запитала я, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині все рвалося на шматки. Мої руки почали тремтіти і я стиснула їх в кулаки. Серце билося так, ніби ось-ось вирветься з грудей.

Алла задолено посміхнулася і в її очах з’явилося щось таке, що змусило мене завмерти.

— О, я думаю, ти сама здогадалася, — її голос став солодким, майже насмішкуватим. — Оксана завжди була розумною жінкою. І Денис… ну, він чоловік, і, зрештою, йому потрібна жіноча компанія.

Серце стислося від болю і ревнощів. Холодна хвиля розчарування накрила мене з голови до ніг. Здавалось, що повітря у кабінеті стало важким і густим, як дим, і я не могла вдихнути.

— Ви помиляєтесь, — прошепотіла я, не знаючи, кого я намагаюсь переконати — її чи себе.

Алла гмикнула, дивлячись на мене з неприхованою зневагою.

— Ти ж знала, що так буде, — Алла Олегівна продовжувала безжально. — Оксана завжди отримує те, що хоче.

Від цих слів мене кинуло в холод, вони вдарили боляче в груди. Земля хитнулася під ногами. Я не могла повірити в те, що чую.

— Дорогенька, а ти справді думала, що він тільки з тобою? Наївна… — її голос був зухвалий, майже глузливий.

Мама і Денис… Це було зрадою в найчистіший формі. Не тільки з маминого боку, але й з його.

Я більше не могла витримати. Я відчувала, що ще трохи — і я просто розплачусь прямо перед цією жінкою. Але я не можу дозволити собі показати слабкість. Я навіть не попрощалася —  вибігла з кабінету, і тільки тоді дозволила собі дати волю сльозам.

Глибокий, неминучий відчай охопив мене. Моя мати і Денис... Вони обоє зникли, і тепер я взнала чому. Усе, що я вважала щирим і важливим між мною і Денисом, тепер здавалося брехнею.

Хвиля розпачу й розчарування накрила мене. Я більше не можу вірити Денису. Всі його слова, обіцянки… Вони зникли разом із надією на наше спільне майбутнє. Я відчувала, як повільно, але невблаганно усередині мене руйнується те світле почуття, яке давало мені сил рухатися далі.

Коли я вийшла на вулицю, повітря здавалося важким і задушливим. Я втратила віру не тільки в Дениса, але й у власну здатність розпізнавати правду.

Серце билося як скажене. Я не знала, що робити далі, куди йти, кому вірити. Здавалось, що світ навколо мене руйнується.

У грудях вирувала буря емоцій — біль, гнів, розчарування, образа. Мій світ похитнувся, і з кожним кроком, що я робила, мені ставало все важче дихати. Мене переповнювали ненависть і зневага — до матері, яка безжально зрадила мене, і до Дениса, який обманював мене, поки я сліпо вірила у його любов.

Розмова з Аллою Олегівною крутилася в моїй голові, як пекельне коло, від якого не було порятунку. Кожне слово, кожен натяк на те, що мама зараз з Денисом, встромилося ножем у серце. Я намагалася заспокоїти себе, переконати, що всі її слова - брехня, але нічого не виходило.

Як Денис міг? Моя власна мати! Обидва… Вони зрадили мене так жорстоко. Як вона могла так вчинити зі мною? А Денис… Невже він просто грався з моїми почуттями? Чи він весь цей час планував бути з нею, а не зі мною?

Руки тремтіли, коли я дісталася додому. Кинула сумку на підлогу і впала на диван без сил. Притиснула долоні до обличчя, намагаючись стримати ридання. Але марно. Сльози лилися з очей, як нестримний дощ. Усі мої емоції вирвалися назовні, і я більше не могла їх стримувати.

Серце боліло, розбите вщент, розтрощене обманом і зрадою. Я ненавиділа їх обох. Мама, яка стала моїм найбільшим ворогом. Денис, який обіцяв вирішити все, виявився тим, хто найбільше ранив мене. Вони обоє зруйнували моє життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍