Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Короткий любовний роман » Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Ксенія Стрілець - Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Мій недолугий бос" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: Короткий любовний роман.
Книга «Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець» була написана автором - Ксенія Стрілець. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець" в соціальних мережах: 
- Я думав, що в цю суму вже входить ваша усмішка, - говорить так, наче кидає мені виклик. - Так, вона включає усмішку для італійців, а якщо швидко сплатите рахунок, то я буду усміхатись і вам, - нахабнію і розтягую губи в широченній штучній посмішці. - Домовились, - каже беземоційно і забирає з моїх рук рахунок. - Розвантажуйте, - звертається вже до ошелешених експедиторів. - Я ще не погодилась, - кажу розгублено, здивована швидкістю прийняття рішень цим чоловіком. - Ви назвали суму, я погодився. Рахунок буде оплачено за пів години, - розвертається та крокує в бік виходу, але взявшись за ручку, розвертається. - Збирайте валізу, виліт за два дні, деталі пришлю повідомленням, - і двері за ним зачиняються. Це була моя гра, тому як так вийшло, що я програла?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Денис

– Ти дійсно вирішила висловити своє невдоволення саме зараз? У мене сьогодні важлива зустріч, на яку я не маю права запізнюватись, – проходжу до гардеробної і починаю копирсатись у шухлядах в пошуках потрібної краватки, але вона, як у воду канула.

Коли прибиранням займалась лише Надія, яка приходила раз на тиждень, щоб привести холостяцьку квартиру до ладу, все було на своїх місцях, але з того часу, як Діана почала частіше залишатись у мене наводячи свої порядки, а якщо бути точнішим, то наводити ще більший безлад, я вже перестав сподіватись знайти потрібну мені річ з першої спроби. 

– Чергова важлива зустріч, – каже кривляючись, коли заходить слідом за мною. – Як я буду дивитись друзям у вічі, коли знову прийду сама?

– Поглядом самостійної жінки, якій не потрібен провожатий на вечірку, – дивлюсь на дівчину, що ходить за мною по п’ятах пред'являючи претензії та проходжу повз.

– Але мені потрібен! – вигукує в спину і я обертаюсь. Надуває губи, наче дитина. Серйозно?! Невже це на мене колись діяло? – Всі будуть парами, а я знову буду сама, – продовжує давити на жалість, але сьогодні не той день, коли я можу піти на поступки. 

– Якщо я буду ходити на всі ті вечірки, хто тоді буде працювати? 

– Ти можеш найняти собі помічника, тоді в тебе буде більше вільного часу, – підходить ближче, кокетливо проводячи пальчиком там, де має бути клята краватка, а наразі присутня лише розстібнута на верхній ґудзик сорочка. – Більше часу на мене, – додає і тягнеться до моїх губ, щоб поцілувати. Чергова маніпуляція, яка ні до чого не призведе.

– Який помічник, Діано? – прибираю від себе її руки й рушаю на кухню, щоб випити кави, перш ніж цей день поглине мене. – Я підняв компанію з нуля, з двох сраних унітазів на вітрині, а сьогодні у мене зустріч з власником заводу, до якого я ледве достукався. У мене підписання контракту на носі. Мені не до вечірок. 

– Якби ти стільки ж зусиль докладав до наших стосунків, як до цього контракту, то і розмови цієї б не було, – стає навпроти мене, по інший бік столу, ображено схрещуючи руки на грудях.

– Замість того щоб підтримати мене та порадіти, що бізнес йде в гору, ти видаєш мені всю цю порцію маячні про брак уваги. Якби не ці контракти, то тобі б і вдягти на ті вечірки не було б чого, – кажу те, що не має казати дорослий чоловік своїй дівчині, але сказаного не повернеш. Я ніколи не дорікав їй грошима, але ж і вона має розуміти, що вони не на деревах ростуть. 

– Я рада за тебе, – каже спокійно. Її це навіть не зачепило.

Виходить, що для неї це нормальна практика, жити коштом чоловіка та ще й дорікати йому, що він забагато працює, щоб вона мала змогу не відмовляти собі в маленьких радощах. Але судячи з щомісячних сум в які вона мені обходиться, то не такі вже вони і маленькі ті радощі, як мінімум не дешеві.

– По тобі не видно, – зазначаю, поки кава біжить тонкою струйкою і наповнює чашку.

– А що я маю робити, Ден? Стрибати від радості? Якщо тобі від цього стане легше, то я можу, – каже з викликом, але на жаль не робить цього. Я б подивився раз вже на те пішло. – Ми мали разом піти на вечірку до Олени. Там будуть всі, – змінює тон на більш лагідний.

– Під всіма ти маєш на увазі, своїх подружок-утриманок чи тих мажорів, що ні дня у своєму житті не працювали, тринькаючи на вітер батьківські гроші? 

– Вони не винні в тому, що у них є гроші за замовчуванням.

– За замовчуванням. Ось як ти це називаєш, – не втримуюсь і роблю ковток кави, обпалюючи язика. Халепа. – Так, вони не винні, але іншим треба працювати.

– Так значить ти не підеш зі мною на вечірку?

– Ні, блять, – роздратовано ставлю чашку на стіл, від чого кава розплескується по стільниці. Напився. – Діано, почуй мене, я тисячу разів сказав тобі, що у мене важлива зустріч від якої залежить майбутнє моєї компанії і яку я не можу перенести чи скасувати, бо вона набагато важливіша за чергове збіговисько багатих та не дуже відомих.

– От бачиш, ти знову дорікаєш їм через їх статки, – знову чіпляється за окремі слова, не намагаючись зрозуміти суть розмови. Господи дай мені сили пережити цю розмову і залишитись при здоровому розумі.

– Навіть і не думав, – кажу стомлено. Ця розмова, як горохом об стіну – марна трата часу. Якого у мене до речі немає. – Сьогоднішня зустріч дозволить розширити мій бізнес, і це важливіше ніж весь вечір слухати, як черговий Стасик зависав на Ібіці, розкидаючись грошима свого батька, а сам при цьому жодного дня не працював. – Твої друзі не знають ціну грошам, а мені доводиться впахувати, щоб мати те, що я маю. 

Сподіваючись на цьому закінчити розмову, йду в коридор та взуваю туфлі. Але Діана не збирається відступати та слідує за мною.

– А який в цьому сенс, якщо ти постійно працюєш і не відпочиваєш? Ми за минулі пів року навіть нікуди не літали відпочивати. Маринка вже двічі була в Еміратах, а ми до задрипаної Туреччини ніяк не доберемось.

– А ми й в задрипаній Туреччині не відпочили нормально минулого разу, бо ти постійно вешталась зі своїми друзями, – ловлю себе на думці, що сперечаюсь з нею, як ті баби на базарі. Коли я до такого докотився? 

– А що мені було робити? Цілий день лежати поруч з тобою на шезлонзі?

– Та хоч би й так, адже ми поїхали туди разом. Я хотів спокійно відпочити зі своєю дівчиною, а не стрибати з однієї вечірки на іншу в компанії малознайомих мені людей, – кажу на підвищених тонах і ми обоє замовкаємо. 

Коли все стало так складно? Куди поділась легкість в наших стосунках? Коли ми перестали чути та розуміти один одного? Коли вона стала такою меркантильною? Ми зустрічаємось трохи більше як рік, невже цього замало, щоб краще пізнати один одного. А може навпаки, саме стільки часу потрібно, щоб впевнитись, що людина яка була поруч з тобою весь минулий рік зовсім не та з якою ти б хотів провести наступний рік. Здається від часу це не залежить і мабуть, треба передивитись свої погляди на життя. Дивлюсь на неї й не бачу нічого, ні розуміння, ні підтримки, ні кохання, якщо воно взагалі було. Розвертаюсь і виходжу з квартири.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"