Ксенія Стрілець - Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець

– Я що схожий на самогубця? – запитує жартома. – Я був улюбленим майбутнім зятем, а тепер хочу залишитись ним і в теперішньому часі. 

– А як же твоя обітниця, підтримувати мене і горі, і в радості? – обертається до нього Адель.

– Я тебе обов'язково підтримаю, – цілує її. – Але вже після того, як ти розповіси батькам, що проігнорувала бажання матері влаштувати пишне весілля, таємно розписалась зі мною та втекла у медовий місяць до Марокко.

– Підтримка найвищого рівня, – кепкує Адель, дивлячись на чоловіка. – От бачиш з ким я одружилась? – каже вже мені.

Вони прекрасна пара. Були нею рік тому, коли тільки познайомились, і тоді я помітив це раніше за них самих, а зараз стали ще більш злагодженими, скоро і речення один за одним будуть закінчувати.

– Головне, що ви щасливі, а Марія зрозуміє. Я впевнений, – кажу те, що маю сказати, але я зовсім не впевнений, що моя дочка спокійно відреагує на цю новину.

Лідія довго не повертається, тому ми завершуємо розмову, і вони обіцяють передзвонити пізніше.

Вони не гаять часу і їх стосунки, сповнені коханням та веселощами,  розвиваються доволі стрімко. Сподіваюсь, що Марія від здивування не зіпсує їх маленьке свято. 

Здається, що вона почала планувати весілля дочки, ще з того дня, коли Денис зробив пропозицію Аделіні. А відбулося це напередодні Різдва. Якщо хтось міг подумати, що це сталося у сімейному колі, то він помилився. Глибоко помилився.

Я сам не був свідком пропозиції, але якщо вірити розповіді Вадима, друга Адель, то це було феєрично. Під час його розповіді лише Марія не сміялась, всі інші тримались за животи та плакали від сміху. Вадим з Софією були єдиними свідками тієї миті, бо були спільниками Дениса і мали підіграти йому. 

Самі молодята не розповідають подробиці, тому все, що ми знаємо про той день, розказано Вадимом. І якщо вірити йому, то все почалось з того, що Адель іноді кидала жартівливі звинувачення, що Денис позбавив її радощів перших побачень, коли після спільного обіду з батьками перевіз її речі до себе у квартиру. 

Наслухавшись таких звинувачень, він запросив Адель на романтичне побачення, у фіналі якого вони мали запустити в небо китайський ліхтарик бажань. Підмовивши друзів приєднатись, вони всі разом поїхали на якесь поле, де і відбувалось це дійство, в компанії ще сотні таких самих мрійників. І от, коли вони підпалили той ліхтарик, Денис збирався подарувати їй обручку, а вона наче випадково зачепилась на ліхтарик і полетіла. От тут у справу і вступили друзі, які мали створити гам та метушню і підбурити її стрибати, щоб спробувати спіймати той ліхтарик. І поки вони дружньо стрибали, Денис став на одне коліно і зі справжньою обручкою в руках, чекав поки Адель настрибається і зверне на нього увагу. Думаю не варто і казати, що спочатку він отримав запотиличник, за свій жарт, а вже потім згоду на свою пропозицію. 

Вони самі не сумують і нам не дають. От і зараз, їх одруження без весілля, це шанс для мене, як для людини, якій ніяк не вдається надіти обручку на палець коханої жінки.

Вирішую миттєво, беру з кабінета коробочку, яку вже трохи затер, поки носив у кишені, очікуючи чергової слушної миті. Здається, ця мить настала, залишилось лише дочекатись коханої.

Коли Лідія виходить з будинку, я вже чекаю на неї. По моїй поведінці, вона розуміє, що щось сталося, але я не поспішаю казати, що саме і використовую її збентеження на свою користь.

– Як би ти не відмовлялась, але все одно доведеться тобі одружитися зі мною, – беру її за руку й одягаю на палець обручку. А що? Треба вчитися у молоді й ставити перед фактом, а то ще сорок років буду вмовляти.

– З якого це дива? – запитує, але не поспішає забрати руку.

Телефон знову починає дзвонити і ми обидва кидаємо на нього погляд. 

– Доведеться нам рятувати Аделіну від гніву нашої дочки, – кажу загадково, від чого її ідеальна тоненька брова здивовано вигинається, але назад ходу немає, обручка вже на її руці.

От тепер точно КІНЕЦЬ!

Дякую вам, що прожили цю історіяю разом зі мною. Дякую за вашу підтримку, сердечка та коментарі. Ви надзвичайні!

Наступною хочу написати історію про Софію (подругу Аделіни), але на підготовку потрібен час, і я вагаюсь чи варто починати публікацію в травні, бо наскільки пам’ятаю, влітку ви читаєте мало, і якщо ви не на морі, і не копошитесь на городі, то маєте інші важливі літні справи.

Тож підкажіть мені, чи варто викладати історію влітку, чи краще вже готувати її на осінь?

P.S. Дякую тобі мій коханий МУЗ за підтримку та натхнення. Бережи себе, а все інше ми подолаємо.

Кінець