Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

— Як вони могли… — прошепотіла крізь сльози. — Як могли вчинити так зі мною?

Думки хаотично літали в голові, і я більше не могла розібратися, що відчуваю. Біль змішувався з люттю, а любов, яку я відчувала до Дениса, розчинилася в ненависті.

Витягнула телефон і набрала номер Каті. Мені було важко говорити, але я знала, що не можу бути зараз одна.

— Кать, — я схлипнула, — в мене тут повна задниця…

— Інна, що сталося? — Катя одразу стривожилась.

— Можеш приїхати? — прошепотіла я, ледве стримуючи сльози.

— Я вже їду, — швидко відповіла вона, і в її голосі чулися рішучість і турбота.

Коли Катюха приїхала, я ледь стримувалася, щоб не розплакатись знову. Вона зайшла, швидко обійняла мене і подивилася в мої заплакані очі.

— Розповідай. Все так пагано?

— Денис з мамою… — захлипала я. — Вони разом… Як він міг так вчинити?! Я довіряла йому!

Я не змогла стримати сліз. Розповідаючи їй усе, я ридала, і слова неконтрольовано вилітали з мене. Кожен спогад про маму, про Дениса, про зраду — усе вихлюпнулося. Вона слухала мовчки, але я бачила, як її обличчя темніє від обурення.

Катюха притиснула мене до себе, міцно обійнявши.

— Я не можу дивитися, як ти страждаєш, — прошепотіла вона, її голос був повний співчуття. — Інно, забудь його. Тобі не потрібно це все. Він не вартий того, щоб ти так мучилася.

— Але я його любила, — прошепотіла я, відчуваючи, як ці слова стають ще однією раною.

— Я знаю, але ти повинна себе берегти. Він обманув тебе, як і твоя мати… Інно, ти повинна це відпустити.

Вона дивилася на мене серйозно і ніжно.

— Викинь його з голови. Я знаю, це складно, але ти повинна це зробити. Заради себе.

Я кивнула, але всередині мене було порожньо. Моє серце більше не могло відчувати нічого, окрім болю.