Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Адріан задумливо кивнув.

- Данієль, потрібно знайти дідуся! - Благально глянула на нього я. - Будь ласка! - Додала одними губами.

 Він глянув на мене, прикрив на секунду очі й кивнув.

- Я згоден.

- А цей демон має таку силу, що б закрити нас в готелі? - Задумливо проговорила Ді, перекинувши своє довге волосся назад.

- Ні. Швидше за все нас тут замкнув якийсь артефакт. Якщо ми його знайдемо та знищимо, то виберемося звідси. - Відповів Даніель.

- Готель величезний, як знайти артефакт, який ми навіть не знаємо, як виглядає. Чи знаємо? - З надією глянула на чоловіка.

 Той заперечно помахав головою.

 - Послухайте, ну у вас же є магія! Ви що не можете посипати порошочку, намалювати руну й вуаля артефакт на базі! - Нервово сказала Діана, почавши детальніше розглядати кімнату.

 Чоловіки переглянулися.

- Потрібно подумати, - сказав задумливо Адріан.

- Поки ти думаєш, не могли б ми нарешті вже піти на пошуки дідуся! - Я почала закипати.

- Ви залишитеся тут, тільки я піду на пошуки. - Сказав Даніель командним голосом. - Ваше завдання: придумати як знайти артефакт.

- Я піду з тобою! - Сказала я твердим голосом. - Це не обговорюється! - Одразу додала. - Я не зможу сидіти тут спокійно, поки дідусь невідомо де. Якщо ти не хочеш, щоб я пішла сама, йдемо разом.

 Я почула, як Даніель скрипнув зубами, він стиснув руки в кулаки та злісно блиснув на мене очима.
Вперше бачила у нього такий погляд, по моїй спині пройшли табуном мурахи. На секунду він нібито сам став злим хижаком й мені здалося, що в глибині його сірих очей промайнув червоний вогник, чи це так світло від ліхтаря віддзеркалилося? Я неусвідомлено зробила крок назад. 

 Мить і Даніель розслабив обличчя, моргнув і його злий погляд змінився на вже знайомий. Мені не варто забувати, що він не людина, а істота і я навіть не знаю яка.

- Гаразд, - сказав він. - Ходімо! Тільки тримайся біля мене. Адріане, знайди цей клятий артефакт! Леді, від вас потрібна допомога Адріану. - Він обвів очима Ді та гостей.

- Я згадав одну руну, вона може допомогти, - почухав підборіддя Адріан, - тільки нам знадобиться час, щоб усе зробити правильно.

 Даніель кивнув. Ді стурбовано підійшла до мене.

- Можна я піду з вами? - Прошепотіла вона.

- Залишся з Адріаном, - я глянула на жінок, які злякано тулилися одна до одної та перешіптувалися. - я думаю, що йому твоя допомога потрібніша. -  Прошепотіла та погладила її по спині.

 Ді глянула на жінок, зітхнула й кивнула.

 Даніель обмінявся кількома словами з Адріаном та кивнув мені.

- Готова?

 Я взяла всю волю в кулак, як би не було страшно, десь там мій дідусь і мені потрібно було його знайти.

- Так! - Упевнено сказала я.

- Пам'ятай, якщо побачимо демона, зроби все, щоб він тебе не торкнувся! - Дивлячись у мої очі повільно промовив він. - Твоя місія вижити, все інше за мною!

 Я кивнула.

- Добре, - він ще раз глянув на всіх присутніх, - зустрічаємося тут. Нікуди не виходьте, якщо тільки вам загрожуватиме небезпека.

- Та всі все зрозуміли вже! - Роздратовано буркнув Адріан, риючись у своїх кишенях. - Мені тут не потрібні жінки в непритомності, немає часу приводити їх до тями! - Сказав чоловік та сівши на підлогу, почав витирати пил. - Діана, дорогенька, потримай, будь ласка, смартфон так, щоб освітити цю ділянку!

 Він показав на підлозі розміри ділянки, яку розчищав. Ді певно взяла себе в руки, щоб нічого не відповісти на його "дорогенька" та стиснув зуби швидко підійшла й взяла з рук Адріана телефон почавши світити туди, куди показав чоловік.

- Молодчинка! - Сказав підбадьорливим тоном чоловік й почав щось креслити крейдою на підлозі незважаючи на скрегіт Діаниних зубів.

 Жінки перестали перешіптуватися та дивилися на те, що робить Адріан.

 Даніель узяв мене за руку й повів за собою на вихід.
Ми вийшли та майже навшпиньки підійшли до найближчої кімнати, і Даніель, засунувши мене собі за спину, акуратно прочинив двері й посвітив всередину ліхтариком. Там нікого не було. Він тихенько зачинив кімнату та потягнув мене за собою до іншої. Так по черзі двері за дверима ми відходили дедалі далі від кімнати, де був Адріан з жінками. Моє хвилювання з кожною пройденою кімнатою все посилювалося. Прискорене биття серця лунало у вухах набатом.

 Раптово ми почули якийсь гуркіт. Даніель різко посвітив ліхтарем у той бік.

 Звук вочевидь пролунав в одній із кімнат за три-чотири двері від нас. Більше жодного шуму не виникло. Чи то від страху, чи то від надії я затамувала подих.
Даніель подивився на мене й кілька разів провів своїм великим пальцем по моїй долоні в заспокійливому жесті. Я кивнула йому, намагаючись безмовно повідомити, що все добре. Він окинув мене стурбованим поглядом, зітхнув та потягнув за собою до кімнат, звідки ми почули той звук.

 Я дуже сподівалася, що за дверима перебував дідусь з Тіреймором й вони в темряві ненавмисно просто щось перекинули. Це здавалося логічним та найбільш сприйнятним для мене фактом. 

 Даніель відчинив спочатку перші двері - за ними було порожньо. Потім другі - там була така сама порожнеча й тиша. Залишалися треті останні двері в коридорі першого поверху.

 Підійшовши до них, Даніель на секунду стиснув мою руку, потім відпустив її, взявши кинджал. Помахом голови дав мені мовчазний наказ стати йому за спину та, важко ковтнувши, різко відчинив двері ногою. Ті легко піддалися й з великою швидкістю та гуркотом відчинилися навстіж.

 Я визирнула з-за плеча Даніеля та побачила жахливу картину. Величезний демон стояв біля вікна, а поруч з ним, втиснувшись у підвіконня, завмер Тіреймор. Як я здогадалася, що це був саме демон? Не пам'ятаю, що б мені хтось розказував про інших тварюк з рогами, дідусь точно про це не згадував. Рука демона була простягнута до дворецького, але сам він, мабуть, відволікшись на звук, дивився в наш бік.

 Даніель, не гаючи часу, кинув на стіл телефон з ліхтарем та атакував демона кинджалом. Той зміг відбити удар, але кинджал трохи зачепив його темну волохату руку, бо він зашипів від болю.