Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Обов'язково потрібно записати всі його казки й видати книгу. Подумала я, а потім підвела погляд на Даніеля. Він вже не дивився на мене, а обводив поглядом "загін", що формувався. Тіло його було напруженим, рука міцно тримала мою, він кидав погляди на темряву навколо нас й наче прислухався до тиші навколо.

- Так, все пішли! Притискайтеся один до одного та не відставайте! - Він повернувся й спрямував смартфон з ліхтарем у коридор. Мій телефон лежав у кишені джинс. Я не знала скільки там зарядки, вирішила перевірити пізніше та не розряджати його марно, світла й так вистачало.

 На секунду рука Даніеля сильніше стиснула мою руку, а великий палець провів по тильній стороні моєї долоні. Я глибоко вдихнула й ми пішли, намагаючись майже не шуміти, наскільки це взагалі можливо рухаючись таким натовпом.

 Навколо було дуже тихо. Я б сказала, що ця тиша була напружено густою. Або так мені здавалося. Чути було тільки шурхіт нашого одягу та тяжкі від переживань подихи 

 Ми йшли повільно, на стіни відкидало наші тіні, а уява малювала в голові моторошні картини. Ми майже дійшли до сходів, коли почувся якийсь гуркіт позаду. Гучність наростала, звук був такий ніби хтось грав меблями у футбол. Він лунав просто за нашими спинами. 

 Усе сталося за лічені секунди. Жінки заверещали, Діана втиснулася в мою спину, Даніель різко обернувся, світячи ліхтарем назад.

- Твою ж! - Вилаявся він.

 Гуркіт зник так само раптово, як і почався. Я глянула назад та застигла. Адріана з жінками не було, як і Тіреймора з дідусем. Я хотіла вже сіпнутися назад на пошуки дідуся, але Даніель міцно тримав мене за руку.

- Дідусь! - Відчайдушно крикнула я, але Даніель долонею закрив мені рот.

- Тихо! - Прошепотів він, - можливо, вони, злякавшись гуркоту, розбіглися та сховалися в кімнатах. 

 Діана стиснула руки, якими вона мене напів обнімала.

- Я не піду далі, поки не дізнаюся, що з ними! - Прошипіла я крізь зуби.

 Даніель подивився в мої очі, я бачила як він зціпив зуби, а потім видихнув.

- Гаразд, ходімо, тільки тихо. - Він випустив із рук мою руку та поглядом показав нам з Ді йти за ним.

 Діана схопила мене за руку та стиснула. Даніель відчепив від поясу невеликий кинджал, яким він нещодавно порізав мій палець, та кивком показав йти за ним.

 Ми з подругою йшли майже торкаючись його спини.
Пройшовши трохи вперед, так і не побачили нічого незвичайного. Перед нами був лише порожній коридор та зловісна тиша.

 Раптом з найближчої кімнати донісся якийсь звук. Даніель зупинився та приклав палець до рота на знак мовчання. Він перехопив зручніше кинджал, підкрався до дверей й різко відчинив їх, світячи ліхтарем всередину.

 Пролунав жіночий вереск, блиснули лезо, Даніель встиг відбити удар, інший кинджал відлетів убік.

- Даніель, лять..тучі кажанчики, ну не можна ж так лякати! - Пролунав звук знайомого голосу, а потім я побачила зіщулене обличчя Адріана, який потирав свою руку. За ним виднілося обличчя Ноель, яка стояла біля поваленого стільця, очевидно, з якого вона щойно встала, а за її спиною махала крилами Сея, тримаючись руками за сукню русалки.

 Ми з Ді швидким кроком увійшли в кімнату. Я обнишпорила приміщення в пошуках дідуся й Тіреймора, але їх тут не було.

- Що сталося? Де дідусь? - Нервово запитала я в Адріана, якому Даніель протягував кинджал, який він відкинув під час захисту на підлогу.

- Я не знаю, - тихо сказав він. - ми почули якийсь гул позаду, зовсім поруч, я хотів обернутися та подивитися, що там, але жінок охопила паніка, вони заметушилися, а потім кинулися в кімнату, я побіг за ними. Поки їх заспокоїв, звук припинився. Я тільки хотів піти за вами, як ви нас знайшли. Я не бачив ні містера Брауна, ні Тіреймора. Можливо Тіреймор узяв твого дідуся й так само сховався з ним в одній із кімнат.

 Я судомно зітхнула. Так, без паніки Лейя, зараз ми обшукаємо кімнати та знайдемо там дідуся й Тіреймора, так само як і Адріана з жінками!

- Як думаєте, звідки береться цей гуркіт? Або що його створює? - Спитала Ді, яка досі мовчала, дивлячись на Даніеля.

- Поняття не маю. - Відповів їй Адріан, а Даніель потер рукою чоло, а потім окинув нас усіх поглядом.

- Не тягни Дан! - Сказав рудий, підходячи до чоловіка, - Якщо не хочеш говорити при дамах, скажи тільки мені.- Тихо прошепотів він, але ми з Ді почули.

- Ну це вже ні, якщо він щось знає, нехай вже каже всім! - Блиснула на нього очима Діана та склала руки на грудях.

 Адріан закотив очі.

- Ти хочеш, щоб наші гості померли від страху? - Тихо прошипів він крізь зуби.

- Я хочу, щоб усі знали, з чим мають справу, та у кожного було більше шансів не померти від чогось більш загрозливого, ніж страх.

 Вони свердлили поглядом один одного, кімната занурилася в напружену тишу.

- Я знаю тільки одну істоту, яка може використовувати такі звуки - Демон Льден.

- Демон найманець? - Брови Адріана злетіли.

- Так. Вони дають присягу на крові перед наймачем. Коли його жертва ближче, то в нього нібито скипає кров від блаженства, він хижак, отримує задоволення від страху, тому має артефакти, що наганяють жах.

- Тобто це все галимі спецефекти? - Ошелешено пробурмотіла я.

- Так. - Кивнув Даніель.

- А що подібними артефактами не користуються інші виродки? - Запитала Діана.

- Я про такі випадки не чув. - Розвів руками Даніель.

- Наші злочинці не люблять повторюватися, кожен вигадує свій оригінальний стиль. - Буркнув Адріан.

 Даніель кивнув.

- Я думала, що у вас переважно всі білі й пухнасті, - кинула роздратовано Ді.

- Ні, у нас у цьому плані все як у людей. Якщо ти усередині лайно, то як би ти не старався, лайном і залишишся. - Відповів їй Адріан та глянув на Даніеля. - Що будемо робити? Ти знаєш як його вбити?

- Знаю. - Сказав Даніель. - Слабке місце в них - шия. Але ось їх здібностей потрібно побоюватися. Вони вбивають холодом. Заморожують з середини. Але є одне але! Потрібно остерігатися їх дотиків. Тільки після цього магія демонів діє на жертву. А ще в них є гострі довгі пазурі, порізи від них, м'яко кажучи, неприємні, але парадокс за доторк такі порізи не рахуються.