Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

Сівши на коліна замисленому Варону, Джин почала розстібати його кольчугу.

- Дуже нерозумно, - пробурчав він. - Недоброзичливці не дрімають, а битися без кольчуги вірна смерть.

- Мій славний буркотун, як же я люблю тебе! Моє серце кожного разу завмирає від радості від того, що я можу тобі це сказати. Важливіше тебе для мене немає нікого, всі думки мої про тебе, ні про матір, ні про сестру, а про тебе одного. Тепер це так. І бути я хочу лише з тобою. До смерті хочу! Тебе лякає твоє почуття, розумію. Я теж у свій час відштовхувала тебе, коли зрозуміла наскільки зросла моя слабкість перед тобою. Тепер же навіть думати не смій позбутися мене. Не дай бог тобі прийде в голову залишити мене ...

- Ой, як страшно, - посміхнувся він, блаженно заплющивши очі від її дотиків.

- Варон, між нами не можуть виникати сумніви. Не варто мене порівнювати з тією ... іншою. Ми з тобою вже єдине ціле і це найпрекрасніше, що могло статися зі мною. Просто кохай мене.

   Хвилину, іншу, Варон просто мовчки бродив по її обличчю своїм сірим поглядом:

- А я і кохаю. ... До нестями. І мене це правда лякає ..., - поцілунки ставали гарячішими. - Ненаглядне моє рудоволосе чудовисько з очима богині, чи станеш ти моєю дружиною?

- Чому б і ні? З радістю! Тільки свисни, владика.

  Дракони з західної цитаделі замаячили ближче до полудня.

Коли Варон разом з Джин підійшли до прикордонної смуги їх зустріли п'ятеро владик і одна владичиця. На землі стояли закриті ноші з тілом. Похмура владичиця в роках, гордо підняла голову, в улюбленій манері всіх драконів, її постава все ще залишалася ставною, а погляд суворим і чіпким. Жінки владичиці не мали тієї м'якістю характеру, який так часто зустрічався в людських характерах. Своєю хижістю і підступністю жінки дракони перевершували своїх чоловіків. Глянувши їй в очі, Джин побачила в них пісочного дракона, біль материнської втрати і надія, яка змогла роз'ятрити рани. Це був її єдиний син, але старіюча владичиця  недолюблювала людей, тому віддати тіло сина зважилася не відразу, не довіряючи іскрі та жителям півночі.

- Мені сказали, ти бачиш його дух і можеш повернути його до життя? - гучним голосом звернулася вона до Джин, перейшовши відразу до справи.

- Данай вірить, що якщо у кого це і може вийти - так це у мене. Але для початку тіло потрібно доставити в місце, до якого прив'язана його душа, - з обережністю відповіла дівчина. - Його дух почав слабшати, він страждає в своїй порожнечі, але я пообіцяла зробити все, що в моїх силах.

- Для чого? Щоб знову полонити його, але вже до кінця днів?! - владичиця зі зневагою стиснула губи. - Проклятий північ!

- Спокійно, інакше розплескаєш свою отруту, матуся, - втрутився Варон, застережливо насупившись. - Його на північ ніхто не кликав, а якщо йому пощастить оговтатися - я перший, хто пожене його геть. Ми тут з доброї волі і цілком можемо забратися на свою кляту гору. Я більше не маю наміру чекати і втрачати час. Або ви усі забираєтесь геть, залишивши нам тіло нещасного, або заберемося ми, - Варон залишався суворий і непохитний по відношенню до чужинців. - Всіма іншими не люб'язними словами, Гаяна, ми с тобою обмінялися ще в минулий раз.

- Пам'ять мені ще не змінює, - прошипіла мати Даная. - Мені звичайно ж не дозволено летіти з вами?

- Категорично ні!

Кинувши погляд на ноші, потім на Джинджер, скриплячи серцем Гаяна кивнула головою на знак згоди, відійшла на кілька кроків назад, звернулася в клубок вогню і злетіла вгору пісочним драконом. Решта, не промовляючи ні слова, пішли за нею.

- Частина справи зроблена, - Варон підійшов ближче до нош, пнув їх ногою, перевіряючи надійність . - Наступна частина, і вона буде сама бридка - тобі доведеться забратися на ноші і влягтися поруч з ним, потіснити це наполовину висохле тіло, так я зможу нести вас обох.

- Як-небудь переживу. Це ще не найскладніше, - Джин похитала головою, здійнявши очі, - Не маю ні найменшого уявлення, як ми будемо повертати до життя цього дракона. 

- Ми? О, боги, вибачте! Я за це не брався, я лише заохотив твоє співчуття. Якщо не вийде, не журися, ми завжди можемо вирити яму і гідно його поховати, - в його усмішці переховувався виклик.

- Все вдасться. Має вийти, - насупилася Джин, поки на місці Варона не з'явилася Сіра Тінь. - Якось так буде, - глянула на нього дівчина, перш ніж сховатися під накидкою.

Зворотній шлях здався їй болісною вічністю. І якби ж то холод, а потім ще й голод, найгірше виявилося - неможливість поворухнутися. Ноші  для двох були настільки тісними, що втиснувшись і скорчившись в одній позі, вона так і залишилася лежати до самої Угрюм гори, переставши відчувати ноги, а потім вже руки і плечі.

- Ось і він, ні живий, ні мертвий! - присвиснув хтось із владик, коли відкинули полог і яскраве світло вдарив їй в очі. 

Заплющивши очі, Джин благально застогнала:

- Це я ні жива, ні мертва. За що мені всі ці тортури, всемогутній Одр! Прошу, хто-небудь, витягніть мене швидше!

- Хм, - знайоме хмикання, як вона і чекала - її підхопили руки Варона.

- О ні, любов моя, тільки не відпускай, моє тіло більше мене не слухається.