Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

— Я, Анно Григорівно? От уже ніколи ви не можете сказати цього, ніколи, ніколи!

— Та я й не говорю про вас, нібито, крім вас, нікого немає.

— Ніколи, ніколи, Анно Григорівно! Дозвольте мені вам зауважити, що я дуже добре себе знаю; хіба що з боку яких-небудь інших дам, які грають роль неприступних.

— Це вже пробачте, Софіє Іванівно! Дозвольте вам сказати, що за мною таких скандальозностей ніколи ще не водилося. За ким іншим хіба, а вже за мною ні, дозвольте мені це вам зауважити.

— Чого ж ви образились? Там же були й інші дами, були навіть такі, що перші захопили стільця біля дверей, щоб сидіти до нього ближче.

Ну, вже після цих слів, промовлених приємною дамою, мусила б неминуче настати буря, але, на превелике диво, обидві дами зразу притихли, і зовсім нічого не настало. У всіх відношеннях приємна дама згадала, що викройка від модної сукні ще не в її руках, а просто приємна дама зміркувала, що вона не встигла вивідати ніяких подробиць щодо відкриття, зробленого її щирою приятелькою, і тому мир настав дуже скоро. А втім, не можна сказати, щоб обидві дами мали в своїй натурі потребу завдавати прикрості, і взагалі в характерах їхніх нічого не було злого, а так, невідчутно в розмові народжувалося само собою маленьке бажання діткнути одна одну; просто одна одній для невеличкої втіхи при нагоді вкине якесь живе слівце: ось, мовляв, тобі! на, візьми, з’їж! Різного роду бувають потреби в серцях як чоловічої, так і жіночої статі.

— Я не можу, одначе, зрозуміти тільки того, — сказала просто приємна дама, — як Чичиков, будучи людина заїжджа, міг насмілитись на такий відважний пасаж. Не може бути, щоб тут не було учасників.

— А ви думаєте, немає їх?

— А хто ж би, гадаєте, міг допомагати йому?

— Ну, та хоч і Ноздрьов.

— Невже Ноздрьов?

— А що ж? Його ж на це вистачить. Ви знаєте, він батька рідного хотів продати або, ще краще, програти в карти.

— Ах, Боже мій, які цікаві новини я дізнаюся від вас! Я б ніяк не могла припустити, щоб і Ноздрьов був заплутаний у цій історії.

— А я завжди припускала.

— Як подумаєш, справді, чого тільки не діється на світі: ну, чи можна було гадати, коли, пам’ятаєте, Чичиков щойно приїхав до нас у місто, що він учинить такий чудний марш[178] у світі? Ах, Анно Григорівно, коли б ви знали, як я перетривожилася! Якби не ваша прихильність і дружба… от уже, дійсно, на краю загибелі… Куди ж? Машка моя бачить, що я бліда як смерть: «Серденько, пані, — каже мені, — ви бліді як смерть». — «Машка, кажу, мені не до того тепер»… Так от який випадок! Так і Ноздрьов тут, прошу покірно!

Приємній дамі дуже хотілося вивідати дальші подробиці щодо вкраду, тобто, о котрій годині й інше, але багато захотіла. У всіх відношеннях приємна дама прямо відмовилась незнанням. Вона не вміла брехати: припустити що-небудь — це інша річ, та й то в такому разі, коли припущення спиралося на внутрішнє переконання; коли вже було відчуто внутрішнє переконання, тоді вона вміла постояти за себе, і спробував би якийсь дока-адвокат, що славиться хистом перемагати чужі думки, спробував би він змагатися тут, побачив би він, що значить внутрішнє переконання.

Що обидві дами цілком нарешті переконалися в тому, що спершу припустили лише, як припущення, — в цьому немає нічого незвичайного. Наш брат, народ розумний, як ми звемо себе, робить майже так само, і за доказ можуть бути наші вчені розправи. Спочатку вчений під’їздить у них надзвичайним підлотником, починає боязко, помірковано, починає найсмиреннішим запитом: чи не звідти? чи не з того кутка дістала ім’я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішого, часу? або: чи не треба під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих та інших давніх письменників і скоро тільки побачить якийсь натяк або просто здалося йому натяком, вже він дістає ристь і бадьориться, розмовляє з давніми письменниками запросто, ставить їм запити і сам навіть відповідає за них, забуваючи зовсім про те, що почав боязким припущенням; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно, — і розправу закінчено словами: «так ось як воно було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки зору треба дивитись на предмет!» Потім на повний голос з кафедри, — і новознайдена істина пішла гуляти по світу, набираючи собі послідовників та прихильників.

У той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв’язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор з незмінною нерухомою своєю фізіономією, густими бровами й моргаючими очима. Дами наперебій заходилися викладати йому всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку й збили його зовсім з глузду, так що скільки не стояв він на одному місці, не кліпав лівим оком і не бив себе хусткою по бороді, змітаючи звідти тютюн, але нічогісінько не міг зрозуміти. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Місто було цілковито збунтоване; скрізь сталося заворушення, і хоч би хто міг що-небудь зрозуміти. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишилися приголомшеними. Становище їхнє першої хвилини було подібне до становища школяра, якому, сонному, товариші, що встали раніше, засунули в ніс гусарина, тобто папірець з тютюном. Потягши спросоння весь тютюн до себе з усією пильністю сплячого, він прокидається, схоплюється, дивиться, як дурень, витріщивши очі, на всі боки і не може зрозуміти, де він, що з ним було, і потім уже відрізняє осяяні косим промінням сонця стіни, сміх товаришів, що поховались по кутках, і свіжий ранок, що заглядає у вікно разом з ожилим лісом, що бринить тисячами пташиних голосів, і освітленою річкою, що там і там зникає сліпучими зарічками між тонких очеретів, усю всипану голими дітлахами, що закликають на купання, і потім уже нарешті почуває, що в носі в нього сидить гусарин.

Таке достоту було першої хвилини становище мешканців і чиновників міста. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в