Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

до столу й всадовив її. Він замовив чудову вечерю, керуючись своїм бездоганним смаком. Вони почали з холодних сирих устриць, що їх Кат просто обожнювала, і закінчили листковим пирогом із ранньою полуницею з теплиць Ермітажу.

Кат охоче смакувала. Задоволений цим, Босвелл припрошував її, простягаючи графині один шматок пирога за одним. Коли вона доїла й помила руки, він заговорив до неї напівжартома-напівсерйозно:

— А тепер, мадам, час вам заплатити за їжу. — І, підвівши до крісла біля каміна, він посадив її. — Я хочу намалювати тебе, любове моя. Можливо, згодом я зроблю воскову фігуру, а потім і твою скульптуру.

— Боже мій, — засміялася вона, — то ти робиш скульптури! Ось до чого були всі ті дурниці про воскові ляльки. Ось звідки балачки, що ти практикуєш чорну магію! О, бовдури! Неосвічені бовдури!

Босвелл скривився.

— О, так, — підтвердив він, — мої вороги легко переконали бідолашного довірливого кузена Джеймі, що я ліплю його з воску й встромляю шпильки в ті ляльки. — Він поставив мольберт собі на коліна і, закріпивши на ньому аркуш паперу, узявся до роботи.

Кат сиділа нерухомо й думала про те, як їй пощастило бути з цим чоловіком. Вона ніколи не уявляла, що таке щастя взагалі можливе, і, якби він запросив її із собою до пекельного вогню, вона пішла б за ним, не замислюючись. Кат пестила його поглядом і зашарілася від думки, що краще було б лягти з ним у ліжко, ніж сидіти отут, позуючи. Нарешті він відклав роботу. Його очі перехопили її погляд.

— Ти читаєш мої думки, — вигукнула вона.

Граф ліниво всміхнувся.

— Не важко прочитати твої думки, коли ти вкриваєшся таким рум’янцем. До того ж мої думки точнісінько такі самі. Що ж, моя солодка, кохана моя, ходімо в ліжко. — Він устав і простягнув їй руку.

Вона підвелася.

— Чому, Френсісе? Я тринадцять років жила вдоволеним, здоровим життям із Патриком. Але з тобою… — Вона спинилася, добираючи правильні слова. — 3 тобою все інакше. З тобою життя стає повнішим.

— Ти завжди кохала Патрика? — запитав він.

— Він був єдиний чоловік, якого я знала. Ґрейгевен стоїть на відлюдді. Моя прабабуся заручила мене з Патриком, коли мені було всього чотири рочки. Він на дев’ять років старший за мене. Ми одружилися, коли мені минув шістнадцятий. Я взагалі не була впевнена, що хочу за нього заміж. Він мав славу гульвіси, і до того ж неабияк зарозумілого!

Босвелл усміхнувся сам до себе, уявивши, як його вперта Кат зіштовхнулася з таким самим упертим Ґленкірком.

— З усім тим, — провадила Кат, — ми жили в добрій згоді. Він хороший чоловік, і я люблю наших діточок.

— Але ти насправді не кохаєш його, — сказав Френсіс Гепберн. — Хоча твоя доля була краща за мою. Ти здорова жінка, Катріоно, дістаєш справжню насолоду в ліжку, і тобі для цього не доводилося ніде віятися. Моя люба графиня гидує фізичною складовою шлюбу. Якби вона могла захопити моє майно іншим способом, не народжуючи мені дітей, вона саме так і вчинила б.

— Але як же твої діти? Звичайно ж, ти їх любиш, Френсісе.

— Певною мірою, але Марґарет виховала їх холодними й правильними. У них немає чарівних рис Гепбернів або Стюартів. Вони лише терплять мою присутність. І між нами немає справжнього тепла.

— Мені дуже шкода, коханий мій, — мовила вона.

— Чому? — Він усміхнувся до неї. — Уперше в житті я закохався. Я кохаю тебе, лебедонько моя Кат! Господи, допоможи мені! Як я тебе кохаю! І ти, моя люба, ти теж закохалася вперше в житті. І це я той щасливий чоловік!

— О, Босвелле, — прошепотіла вона, — що нам робити?

— Я не знаю, Кат. У мене немає готових відповідей, але я знайду раду на нашу дилему, обіцяю тобі.

Обійнявши рукою за плечі, граф повів її до спальні. Він обережно зняв із неї перли й поклав їх на стіл. Потім розстебнув лавандову сукенку, зняв її та кинув на стілець. Вона повитягала шпильки, і волосся хвилею впало їй на спину. Босвелл затамував дух, захоплений досконалістю її прегарних грудей, що світилися золотом у світлі свічок. Скинувши з ніг пантофлі, Катріона босоніж підійшла до нього, тонкими трепетними пальцями розстебнула його сорочку й зняла її. Потім повернулася й пішла до ліжка. Френсіс закінчив роздягатися й наблизився до неї.

Кат із тремтінням чекала на нього. Нарешті він опинився поряд із нею під периною. Босвелл притягнув її пишне тіло під своє струнке та довге й притиснув її до себе. Вони пролежали так, здавалося, цілу вічність, і тепло їхніх тіл змішалося. Кат міркувала про те, чи відчуває Френсіс таке саме розпачливе жадання, як і вона. Катріона не могла назвати це хіттю. Це її почуття було надто глибоке. Навіть найвищий акт оволодіння нею не вдовольнив Кат повністю.

Він увійшов у неї, проштовхнувся глибоко в її пульсуюче тепло, і, рухаючись усе далі, Босвелл вигукнув:

— Ах, Боже мій! Цього так мало! — І Кат заплакала від радості, зрозумівши, що його кохання до неї таке ж глибоке, як і в неї до нього.

Розділ 25

Час минав, зима змінилася ранньою весною, настала традиційна пора для прикордонних набігів. Босвелл не надто часто брав у них участь, вважаючи за краще залишатися поряд із Кат. Його людям його дуже не вистачало, і нарешті незаконнонароджений Босвеллів брат Геркулес Стюарт вирішив обговорити це питання з графинею.

— Геркулесе, а я можу їздити з вами? — запитала вона.

Він усміхнувся.

— Авжеж, міледі! Якщо Френсіс вам дозволить.

— Ти вмієш вправлятися з мечем або пістолетом? — запитав Босвелл, коли його зведений брат і Кат заговорили про це до нього.

— Досить добре, — відповіла вона. — Мій старший брат навчив мене.

Френсіс перевірив її і, задоволений, сказав:

— Ти впораєшся, — однак доручив Геркулесові ані на крок не відходити від Кат.

Відтоді разом із Босвеллом та його прикордонниками Катріона стала ходити в набіги, спершу вночі, а потім і вдень. Безстрашна, вона зі смаком, захоплено билася з англійцями, викликаючи подив у людей графа. Утім, графиня була добра до осіб її статі й ласкава до дітей. Незабаром поголос про неї став поширюватися все далі від кордонів, славили люди про красиву жінку, що їздить із Босвеллом та його людьми.

Якось з Единбурга на південь вирушив колишній Босвеллів товариш лорд Гоум. Його зацікавили ці чутки, і він бажав побачити все на власні очі. Гоум їхав сам. Він не хотів зайвих пліток серед слуг. Бралося вже надвечір, коли лорд наблизився до Ермітажу й