Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

приїдете, він хотів зробити ці кімнати свіжими й затишними. Одне лиш укривало десятеро жінок вишивали дванадцять днів!

— А як же леді Марґарет? — запитала Кат. — Вона не оселяється тут, коли живе в Ермітажі?

— Ні, — відповіла Нелл. — Її світлість узагалі не приїжджає до Ермітажу. Вона його не любить. їй страшно перебувати так близько до кордону. Першим чоловіком її світлості був Скотт із Баклю, це тут неподалік. Леді кілька разів пережила набіги, і це її дуже настрашило. Коли вона брала шлюб із графом, то казала, що ніколи не поїде сюди, їй більше до вподоби Крайтон, — аж раптом, засоромившись своєї балакучості, вона мовила: — Ви, либонь, хочете помитися після довгої подорожі. Я скажу, щоб вам принесли ванну сюди.

Нелл швидко вибігла, а графиня Ґленкірка залишилася захоплено оглядати свою спальню. Це була квадратна обшита панелями кімната з двома великими вітражними вікнами ліворуч від того місця, де стояла Кат, кожне з яких — із вбудованим кріслом-підвіконням. На кожному сидінні лежала стебнована світло-блакитна оксамитова подушка. Обличчям графиня стояла до складеного з каменю великого каміна з різьбленим мармуровим облицюванням. За спиною відчинялися двері в передпокій, а ті, що були праворуч від неї, вели до Френсісової спальні.

Поліровану дубову підлогу вкривали товсті турецькі килими переважно синіх і золотистих тонів, подекуди з доважком рожевого. Меблів було не надто багато, як і заведено в шотландській господі. Поряд із дверима в передпокій здіймалася висока шафа, а навпроти вікон, коло самої стіни, стояло величезне ліжко з нічним столиком. Між вікнами на круглому полірованому столі сяяла сріблом овальна ваза з великим букетом коралово-рожевих зимових троянд. Біля каміна встановлено було два великі зручні крісла. По всій кімнаті стояло кілька простих стільців.

Припавши обличчям до троянд, Катріона вдихала їхній п’янкий аромат.

— З моїх теплиць, — із гордістю промовив Босвелл. Графиня повернулася. Очі в неї зволожилися, темно-золотаві вії позлипалися.

— Я повсякчас дякую тобі, Френсісе. І чомусь цього завжди здається мало.

— Серденько, ти подарувала мені перше справжнє щастя в житті. — Він підняв її на руки, і Кат відчула всю глибину любові в його серці, що шалено калатало біля її щоки.

Катріона Леслі більше не могла опиратися своїм почуттям. Вони накрили її величезною хвилею. Дивлячись на грубе вродливе обличчя Френсіса Гепберна, вона промовила:

— Я кохаю тебе, Босвелле! Нехай Господь помилує нас обох, але я кохаю вас, мілорде. Я краще помру, ніж розлучуся з тобою!

З могутніх графових грудей вирвався віддих полегшення, і, схилившись, він заволодів солодкими вустами, що тяглися до нього.

— Кат! Ох, Кат, — прошепотів він їй у губи. Його руки щільніше охопили її.

Цієї миті повернулася покоївка з іншими слугами. Вони несли високу дубову ванну й кілька казанів гарячої води. Босвелл відпустив Кат.

— Гадаю, ми можемо поїсти перед вогнем у передпокої. Там і побачимося, мадам.

Вона простежила очима, як він повернувся до своєї кімнати. Відпустивши інших слуг, Нелл узялася готувати ванну для графині. Вона піднялася сходами до ванни та влила в паруючу воду тонкий струмінь прозорої рідини. Кімнату відразу ж виповнив аромат бузку. Нелл залишила Кат у воді, а сама тим часом вибрала просту сукню з гардероба своєї господині — з блідо-бузкового шовку, з довгими розмаяними рукавами та глибоким загостреним вирізом. Потім повернулася до Кат, вимила її прегарне волосся й потерла спину. Обкутавши графиню великим рушником, вона посадовила її біля вогню й витерла її довге волосся іншим, волохатим рушником, далі розчесала його гребінцем і, нарешті, надала косам блиску шовковим клаптиком. Наостанок Нелл зрізала нігті на руках і ногах Кат і видалила зайве волосся на тілі.

Кат увесь цей час мовчала. Вона кохала Босвелла, і він кохав її. Що буде з ними далі, вона не знала. Надто багато інших життів вони зачіпали, але поки що все складалося добре. Нелл допомогла графині вдягти шовкову сукню, застебнула перламутрові ґудзики під повними грудьми й узула її в лайкові пантофлі.

— А де мій одяг для верхової їзди? — запитала вона в служниці.

— Я віддала вашу сорочку та бриджі прати, мадам. Решта в шафі, а Вілл поїхав до хатини по вашу скриню.

— Дякую, Нелл. Можеш іти. Ти мені вже не знадобишся сьогодні.

— Дякую, міледі, але дозвольте прослідкувати, як винесуть ванну, перш ніж я піду, і прибрати покривало з ліжка.

Кат вдячно всміхнулася до дівчинки й пішла до передпокою чекати на свого коханого. На столі на срібній таці стояли карафка і два келихи. Вона налила собі трохи світло-золотого вина, щоб угамувати шалений стукіт свого серця. У неї було так багато негараздів, але сьогодні вона не хотіла думати про них. Єдиним, чого вона зараз прагнула, був він, його дужі руки навколо неї і дотик його губ до її. Вона хотіла його сміху та його жартів.

Двоє дужих слуг витягай ванну з її спальні, а потім повернулися по ванну з графової спальні. Нелл пішла, побажавши Кат на добраніч. Графів слуга Альберт закінчив свої справи й теж пішов. Кат нетерпляче дожидала.

Граф увійшов у двері в темних бриджах, білій шовковій сорочці, застебнутій до шиї, широкому шкіряному поясі із золотою, всипаною рубінами пряжкою й м’яких шкіряних пантофлях.

Вона підлетіла до нього. Утримуючи її на відстані, Босвелл запитав:

— Це правда? Те, що ти сказала мені раніше?

Усмішка освітила її обличчя.

— Я кохаю тебе, Босвелле! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Тепер, мілорде, ви вірите мені?

— Так, вірю, моя люба! Я лише боявся, що пристрасть геть затуманила мій розум і через це мені лише вчулося, що ти сказала ці слова. — Він притягнув її до себе й ніжно поцілував кінчик її носа. — Ця сукня тобі личить, і я знав, що так воно й буде.

— Ще одне здобуття з ваших нальотів? — піддражнила його. — І це ж треба, як несподівано мені пасує.

Він усміхнувся й злегка торкнувся пальцями її грудей.

— Тут дечого не вистачає. Повернися.

Вона повернулася, і він застебнув намисто з блідо-золотих перлів на її шиї. Знову повернувши її, він почепив сережки з такими самими перловими краплями їй у вуха.

— Справді, — тихо промовив він. — Досконалість стала ще досконалішою, якщо тільки таке можливо. І хоч би що було далі, вони твої. Патрик Гепберн, перший граф — Босвелла, подарував їх своїй нареченій. — Френсіс дивився на Катріону з неприхованим захопленням. — Господи! У тебе бездоганна шкіра, Кат. Зроду не бачив, щоб перлини мали такий чудовний вигляд.

Увійшли слуги, несучи срібні таці з їжею. Граф підвів Кат