Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

ніколи. Томмі нічого з собою не вдіє. Однієї ночі він повертається додому п’яний, понурий і впертий; наступної – п’яний, дурний і сентиментальний; ще иншої – п’яний, допитливий і прискіпливий; а згодом – п’яний, злий і брутальний; але завжди п’яний. У цьому на нього можна покластися! Я ніколи не знаю, з яким настроєм прийде він – чи лаятиме мене за вигадану байдужість до нього і його роботи (він сам коло неї не упадає!) або надокучатиме удаванням любови, якої не відчуваємо ми обоє – однак я завжди можу бути певна одного: він буде п’яний!

Спершу він заявляв, що пише краще, коли захмелілий, і я повірила йому; я пила разом з ним – у будь-яку пору дня, усюди, де тільки можна, з усілякими людьми. Він сказав, що це допомагає йому вловити місцевий колорит для оповідань. Я повірила його слову. А згодом побачила, як пияцтво швидко підточує його. Журнал продавався гірше. Нам почали надсилати його речі – з короткими, обурливими записками. Я так не любила присікуватися до нього, але настав час, коли мусила повстати проти того, що він волочився з тією сороміцькою зграєю претендентів на літературний чи мистецький талант якогось штибу – майбутніх і колишніх!

Але тепер він сам-однісінький і не робить майже нічого. Дякувати Богові, нам не треба хвилюватися, звідки платити ренту чи де брати вечерю. Милий татко подбав про це. Поки будуть видобувати мідну руду на Верхньому півострові, ми з Томмі зможемо пережити життєві незгоди, хоча бізнес цей нецікавий і життя зовсім зійшло нінащо. Я покинула б його вже завтра, якби не відчувала, що на мені лежить певний обов’язок. Я настільки ж відповідальна за його звички, як і будь-хто инший. Що робили би ви на моєму місці?"

* * *

Отже, Північно-західний мідетопний не спіткало жодне лихо, бо в иншому разі Джойс мала би клопоти з дивідендами. Вона напише до Монті і вимагатиме відповіді на деякі серйозні питання. Чи Монті зголосився наглядати за її бізнесом з метою привласнення прибутку? Чому вона не попросила поради, перш ніж здаватися на його ласку? Надійних трастових компаній вистачає… Можливо, існує якесь пояснення. Так, він мусить дістати нагоду для нього… і дуже скоро! Вона напише вже сьогодні… Отже, він умить полонив Брайтвуд?… Склодувна майстерня!.. А навіщо?… що хірургія має спільного з дуттям скла?… Чому він не розповів правди про той епізод в Ґордонсі?… Вона була рада, що його лист з пробаченнями був надто розпливчастий, щоб Джойс усе зрозуміла…Бідна Джойс!

Зібравши пошту, вона устала зі столу, усміхнулася до старого Мартіно, коли той ввічливо відсунув її крісло, і повільно почвалала звивистою доріжкою. Яскрава парасолька не переймалася жодними тривогами, виграючи барвами на її лиці. Вона зійшла вузьким маршем сходів до наступного рівня гірської дороги, яка по спіралі здіймалася від села вгору; попрямувала граціозним її вигином до другого довгого маршу, який поступово розрісся до вулички, обступленої з обох боків мальовничими крамничками.

Учора вона пообіцяла собі, що цього ранку вирушить на екскурсію до Вілли Карлотти. Навскоси через затоку, на лісистому березі невимовної краси для туристів було відкрито дім чужоземного принца. Кілька скульптур Канови, рідкісні орхідеї, багате різноманіття екзотичних речей.… Вона мусить побачити їх. Як усі.

Її не обділили увагою, коли вона ступила в червоно-синій моторний човен з балдахином… Чимало помічників на невеликому причалі перед Віллою Карлоттою зголосилися допомогти їй висадитися на берег. Мініатюрну парасольку передали найближчому членові приймального комітету, путівник в шкіряній оправі – иншому, польовий бінокль на ремінці скинули з плеча; і, пошкодувавши розпачливим жестом, що в неї вже немає нічого, вона простягла обидві руки і дозволила парі заздрісників, які зосталися без обов’язків, допомогти їй перебратися через планшир.

З усмішкою зібравши свої пожитки, вона зійшла до великих металевих воріт, а через них – у прохолоду великої зали, де стеля, стіни, підлога були з білого мармуру.

Молода американка, приблизно її віку – можливо, трохи старша – сиділа на великій мармуровій лавці – єдине місце в кімнаті, де можна було сидіти – зосередивши свою увагу на уславлених Купідоні та Психеї. Вона черпурно виглядала у своєму сірому англійському костюмі й тісному сірому капелюшку, облямованому каштановими кучерями.

Вони зміряли одна одну коротким поглядом, кивнули, усміхнулися. Гелен сіла поряд з нею.

– Це найкращий його витвір, як гадаєте? – Наважилася урвати мовчанку дівчина в сірому.

– Вишуканий!

Авжеж, вона повинна знати, які саме речі вишукані, роздумувала Меріон. Те слово описувало і її саму… Десь поблизу вона сподівалася зустріти молоду жінку з синіми очима, довгими віями, синяво-чорним волоссям, мабуть, укладеним у так зване пишне каре, усмішкою, спокусливою, як у Мони Лізи, і голосом, що нагадує віолончель. ("Боббі – ради Бога! – запротестувала вона. – Ти певен, що це не арфа небесна? – "Ну, щось на взір того", – згодився він.)

– Що ще тут цікавого? – запитала вона після довгої мовчанки.

– Ніколи тут не була, – відповіла Гелен. – Думаю, що сади і якась заморська папороть. Ходімо подивимось? Ви одна, чи не так?

– Авжеж, сама і самотня.

Стукіт їхніх каблуків відлунював у просторому коридорі, поки вони шукали осіннього сонця. На терасі вони завагалися, розпитали доглядача і пішли широкою доріжкою на північ через декоративні сади, справжній витвір мистецтва.

– Ви приїхали з Беладжо?

– О так. Минулої ночі вона прибула з Лугано і зупинилася в невеликому сільському готелі… Думала, що буде тут, мабуть, з тиждень.

– Гм… тоді ви мусите переселитися нагору до Вілли Сербеллоні. Я була би така щаслива!

І скоро вони назвали себе, пуп’янок дружби розквітнув з бистротою, природною для зустрічі двох самотніх одноземців в чужому краї. Молода місіс відразу ж розповіла свою