Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Буде набагато краще, якщо йому не доведеться піклуватися про мене, поки не усталиться життя, – пояснила вона. – І, все одно, це моя перша подорож до Європи. Я хочу мандрувати, побувати в різних місцях.

– Дивно, що ви приїхали до Беладжо відразу з Парижа. Звісно, цьому я рада; але тут немає нічого, крім чудесного краєвиду… Люди так не роблять, чи не так? Вони їдуть… о, вони їдуть у всілякі шато або уздовж Рив'єри; Рим, Париж, Неаполь, Флоренція. Як сталося, що ви приїхали сюди?

– Я прочитала про це місце в книжці. Дуже давно… Завжди хотіла приїхати сюди!

Було цікаво шукати взаємні інтереси. Доктор Досон щойно закінчив Медичну школу в червні. Отримавши першу відзнаку, він потрапив до Відня. Нейрохірургія – це його спеціяльність… Гелен отримала листа, саме цього ранку, від друга з Детройту, який близько знав молодого лікаря, що одержав другу відзнаку на цьому курсі. Безсумнівно, що доктор Досон добре його знав.

– Меррік? – чоло Меріон зморщилося, поки вона пригадувала. – О так, серйозний хлопець, чи не так? Але ж ви ніколи не зустрічали його…

– Я його бачила… Думаю, що ви описали його… досить добре.

– Який милий грот!.. Ходімо вниз!

Вони зійшли у вкриту мохом, оброслу папороттю місцину і сіли на кругле кам’яне сидіння, повернувшись до ліпнини Пана на вишуканому постаменті.

– Чому ж він такий серйозний? – запитала Гелен. – Певно, що в нього все просто чудово!

– Думаєте, що він виглядає серйозним?… Невже? То найбільший шалапут, якого я тільки бачила!.. Серйозний?… З цією капосною посмішкою?

– О, ви маєте на увазі Пана!.. Він малий чортяка!

– А ви досі думали про молодого доктора Мерріка. – Меріон прикусила нижню губу, хитро усміхаючись, і таємниче приплющила одне око. – Можливо, що він взагалі ніколи не був серйозним. Це йому не потрібно. Страшенно багатий, чи не так?

Вони мандрували далі, час від часу натрапляючи на чарівні несподіванки – короткий марш збитих східців біля муру, покритого виткими трояндами, що спускалися до тінистої загати – невеличкої класичної альтанки, де плитняк був всипаний утеклим зжовтілим листям. Меріон дала волю своїй уяві, балакаючи про любовні романи й інтриги, які приховували ці безлюдні закамарки багато літ.

– Тепер він у Брайтвуді, – зауважила Гелен під час першого антракту в рапсодії своєї нової приятельки. – То шпиталь доктора Гадсона; а тому, природно, це мене цікавить.

– Так, звісно, – Маріон усміхнулася загадково.

Полудень вже давно минув. Невеликий човен, що привіз Гелен, був пришвартований до причалу. Їм допомогли сісти в нього. Вони обоє мовчали п’ять хвилин – Гелен вдивлялася в срібні брижі на тихій воді, а погляд Меріон був прикутий до прегарних терас і воріт вілли.

– Гадаю, – мовила Меріон мрійливо, – що це найчудовіше місце, яке я тільки бачила!

– Одного я не можу зрозуміти, – обличчя Гелен було втіленням недомислу. – Як вони могли допомагати одне одному – внутрішньо… Разом отримали відзнаку… мали однакову спеціялізацію… це також дуже обмежена царина!

Меріон обернулася, спостерігаючи за нею з ледь помітною усмішкою.

– Якби я знала, що знайду людину, яка так цікавиться ним, то обов’язково дослідила б це питання… Зазирнімо в ці цікаві крамнички, перш ніж підемо догори… Не хочете?

Коли Меріон Досон зайшла до своєї кімнати того вечора – вона переїхала нагору у віллу – багато тривожних думок роїлося в її голові. Щодо успіху цієї місії, то він був безперечний. Боббі послав її, щоб вона дізналася всю правду про фінансові труднощі Гелен, і підказала йому, як знайти спосіб їх виправити. Він признався їй, що його мотиви були, здебільшого, філантропічні. Якби доктор Гадсон жив, то вона не зазнала би цієї фінансової катастрофи; а за смерть доктора Гадсона частково відповідальний він. І тому зобов’язаний піклуватися про її гаразд.

– Певен, що немає якихось инших підстав, Боббі? – дражнила вона його.

– Хотів би я, щоб вони були – визнав він, – але це не так. Я вигнав цю думку геть з голови… Щиро кажучи… Вона на мене й дивитися не може!

Жіноча інтуїція вмить підказала їй, що Боббі зовсім неправильно оцінює ставлення Гелен Гадсон до нього… Як би вона могла втішити його, в імпресіоністичному стилі розповівши про нинішню бесіду. Але то буде нечесно. То ж кому присягне вона на вірність у цій справі? Досить того, що вона по-зрадницьки вивідала в Гелен інформацію про її труднощі з грошима – однак це врешті-решт піде їй на користь. Дізнавшись колись – якщо це колись і станеться – як звільнилася від фінансових проблем, вона не скаржитиметься на спосіб… Але вона ніколи не простить іншого, розголошеної таємниці про зацікавлення персоною Боббі… Справді, це вкрай неприємна річ – бути шпигуном.

Цілий день вони були разом, блукаючи туди і сюди кривими вуличками; о четвертій зі скрипінням волоклися догори у стародавньому фіякрі з високими, обкутими залізом колесами; о сьомій, неспішно вечеряли в альтанці – свідомі дружби, що приречена, відчували вони, бути вкрай цінною. Гелен наполягла, щоб вона узяла собі кімнату поряд, на південному боці, де великі вікна з балконом виглядали на затоку… Завтра вони снідатимуть рано, щоб встигнути на невеликий пароплав, коли той вирушить у свою першу денну подорож до Комо.

"Я би відмовилася від цієї місії вже сьогодні, – писала Меріон, – і відразу повернулася додому, якби не знала, що моя детективна робота буде корисною для неї. Вона страшенно самотня, неймовірно схвильована; і розповідатиме мені про це ще кілька днів.