Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

театри, розкішні готелі, вишукані крамниці! Навіть шпиталь матиме новий відділ. Уже накреслено план.

"Тепер доктор Меррік з нами. Чи, скоріш за все, ви вже знали про це. Звісно, я в захваті від того, як хутко він прогресує, бо мене він завжди цікавив… Природно, що він має чималу перевагу над звичайним інтерном, позаяк, знаючи з першого дня своїх медичних студій, що обиратиме нейрохірургію, він потрапив сюди з більш спеціялізованими знаннями й досвідом, ніж будь-який инший молодий лікар, що долучився до нашої організації. … Доктор Пайл вже ставиться до нього шанобою, що тішить мене. (Доктор Пайл такий шпаркий з новаками)… Боббі дістав дозвіл опорядити власну лабораторію. Нам придався невеликий альков – можливо, ви пригадуєте – неподалік від головного солярію на верхньому поверсі. Ми розділили його. Якби ви тільки бачили, яку апаратуру він встановив. Думаю, що це більше хемічна, ніж фізична лабораторія… Склодувна майстерня! Кузня! Гамарня! Повно усіляких електричних пристроїв!.. Від нього не допросишся пояснень… Учора я побувала там і спитала його, чи він монтує новий радіоприймач, і він відповів: "Щось на кшталт того". … Але це нічого означає, хіба лиш те, що він не хоче, щоб йому надокучали.

О, я була в такому невимовному захваті, коли йому вручали диплом! Увесь цей час я покладала такі надії на нього… І коли настав той великий день… його ім’я одне з перших у церемонії (він не сказав і слова мені про те, що отримав другу відзнаку!) і я просто сиділа там і плакала, як безголова. … Його матір не могла прийти, а тому я була за його матір… І якби ви тільки бачили його діда! Гордий? Коли весь курс ішов через поміст по дипломи, старенький містер Меррік устав з крісла, намагаючись розмахувати хустинкою, поки хтось не посадив його, потягнувши за поли".

Аркуші тремтіли в руках Гелен, поки вона читала.

Останній рядок на тій сторінці – а то була восьма за ліком – було викреслено, однак ці слова ще можна було розгледіти:

"Молодий лікар, який одержав…"

Наступна сторінка була спершу пронумерована дванадцятою. Це число також було невдало витерте і переправлене на дев’ять.

Після довгих роздумів Ненсі Ешфорд опустила істотну частину свого листа.

* * *

– Ось чек на тисячу, – мовив Боббі Меррік, стоячи біля столу Ненсі.

– Дякую. Я саме скінчила до неї листа. Сьогодні відішлю його.

– Чудово!.. До речі… ви розповіли щось про Досонів?

– А чому би й ні? Хіба не треба було?

– Опустіть цю історію… не думаю, що вона сильно зацікавить її… і, крім того, є ще інші причини.

– Як хочете, – сказала Ненсі, поспіхом витягаючи сторінки, на яких було написано:

"…першу відзнаку, був найближчим другом доктора Мерріка… Дамон і Питіяс… Ось де описана така дружба! Вони разом працювали впродовж свого медичного курсу – однакова спеціяльність. За першу відзнаку тепер належить винагорода, яку спонсорує містер Овен Симмонс (Компанія "Симмонс турбайн") – рік у Відні, усі витрати, стипендія, щедра допомога і т. ин… Досони були тут минулого четверга – того дня, коли прийшов ваш лист. Вона їхала до Нью-Йорка, щоб провести свого чоловіка.

По суті, всі вони троє були як брати і сестра. Мимоволі я заздрила їм. Вони радилися тут, у моєму кабінеті, цілу годину, і коли вийшли, зустрівши мене в коридорі, містер Досон був дуже схвильований. Він видавався таким щасливим, коли я сказала: "Ви виглядаєте так, наче нині Різдво!" – "А чому би й ні?" – відповів він, сміючись. – "У мене все гаразд!" – "До Європи!" – "Авжеж!"

Вони мають милого хлопчика – якому буде чотири. Я ніколи не бачила дитини, так чудово вихованої. Доктор Меррік поїхав разом з ними до Нью-Йорка і привів з собою малого Джека, щоб той зачекав у Виндимері, поки повернеться місіс Досон. Гадаю, що старий містер Меррік тепер, саме в цю мить, веде поні, якого він купив для нього…"

* * *

А таким був лист від Джойс:

"Авжеж, люба, гадаю, що ти не будеш вдоволено казати: "Я ж тобі говорила". Бо инакше то би не була ти… Кожнісінького дня я картаю себе за те, як огидно використала тебе тієї зими, коли ти так відчайдушно прагнула захистити мене від самої себе.

Я не була справедлива з усіма упродовж тих днів. Навіть з нещасним Боббі. Я ніколи не казала тобі цього навпростець. У мене був такий намір; але, бачиш, я подзвонила йому наступного ранку і попросила прийти до мене. Я невиразно пригадувала, що він був… так би мовити, ласкавий зі мною напередодні увечері, і подумала, що ми зможемо відновити нашу дружбу. Він знайшов якусь відмовку. Я була скривджена й принижена. Я знала, що була якась причина відчуження між тобою й Боббі, бо – ти зможеш простити мені, люба? – я помітила листа, якого ти одержала від нього трохи згодом, і зазирнула туди. Він просив пробачення за те, що завдав тобі повно страждань. Я знаю, це означало, що всієї правди він тобі не розповів. Ти подумала, що він був на тій хмільній вечірці в Ґордонсі, і я просто змусила тебе так подумати – після того як він відмовився бачитися зі мною. Однак насправді він прийшов туди тверезий і пересварився з усіма, щоб вивести мене звідти, коли я була п’яна як ніч і не могла пригадати всіх тих подій майже три дні. Я знаю, що Боббі ніхто для тебе і ти зневажаєш його, але буде справедливо, коли ти знатимеш, чому саме він привіз мене додому тієї ночі в День подяки.

Ні, люба, краще не буде. І не буде