Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

гірській дорозі, і Амальфійському шляху, і ріці Неккар, що виднілася крізь верхів’я дерев з осипаних балконів Гайдельберзького замку.

Але ніколи не закрадався в її душу сумнів щодо найпрекраснішого краєвиду у світі. Вона споглядала його – озеро Комо – з невеликої альтанки, прилеглої зі сходу до Вілли Сербелоні, на гребені пагорба, що височіє над Беладжо… але нині погляд Гелен не спинявся там надовго; бо її очі мали вдосталь роботи.

* * *

Ранкова пошта, по суті, підтвердила певні тривожні здогади. Тепер вона вже знала майже напевно, що Монті маніпулював її маєтком з серйозними втратами для неї. Як захистити себе від важкого горя – якщо це горе вже не спіткало її остаточно – не накликавши публічної ганьби на свою сім’ю – ця проблема видавалася надто хитромудрою, щоб впоратися з нею.

Ще жодного разу, відколи вона передала всі свої справи Монті після його нових умовлянь рік тому, переслані їй гроші не відповідали її сподіванням.

Коли в січні він написав, що Північно-західний мідетопний завод перебуває у стадії "реорганізації", яка тимчасово знижує його ціну і зменшує дивіденди, вона була схильна – хоча й з недомислом – вірити в правдивість його слів. Вона не вдавала, що розуміє це пояснення, надане з безміром головоломних обставин, сформульованих цілковито незрозумілим жаргоном. Ситуація була тривожна й неприємна, але вона спробувала повірити в те, що сказав Монті. Поряд не було людини, яка могла б їй щось підказати; вона не могла і не сміла будь у кого просити поради листом. Вона зробила Монті своїм бізнесовим агентом з повною владою повірника. Він міг робити з нею все, що йому заманеться. І це тривожило найбільше.

У середині липня він широкомовно описав свій великий жаль і прикрість, що фінансове становище Північно-західного мідетопного вельми повільно відновлюється; там досі панує безлад через "реорганізаційні" труднощі, проблеми з "рефінансуванням" і "виснажливі зволікання через безглузді позови" – Монті мав незвичайний дар багатослівної невизначености. Одне слово, Північно-західний мідетопний повідомив своїх акціонерів, що за піврічний звітний період не було задекларовано жодних дивідендів. Йому було невимовно шкода… однак, звісно, це не його вина.

Приголомшена розумінням того, що вона опинилася сама в чужій країні без прибутку і будь-якої певности, що його буде відновлено, вона цілісінький день непокоїлася тим, як діяти далі в цьому неприємному становищі.

Їй спало на думку, що можна було б позбутися активів у Брайтвуді. Вона розуміла, що успадковані акції в шпиталі не мають ринкової цінності. То не були звичайні комерційні чи промислові цінні папери. Прибуток був малий і непевний; самі акції коштували тільки те, що якийсь покупець-філантроп забажав би заплатити за них.

Навіть більше, вони будили в ній сентиментальні почуття. За жодних инших обставин, позбавлених нагальної потреби, вона би ніколи не згодилася розлучитися з ними. Сентименти сентиментами, але треба якось жити. Її фінансове становище важке.

Після місяця переживань вона написала Ненсі Ешфорд. Відкинувши, після деяких роздумів, думку переповісти реальний стан своїх справ, вона вирішила обмежитися питанням, чи немає, бува, змоги перевести свої акції в готівку, як тільки знайдеться покупець. Безсумнівно, місіс Ешфорд буде здивована й розчарована, але їй доведеться лише здогадуватися. Справжньої причини розголошувати не можна.

* * *

– Поглянь, навіщо їй це потрібно? – промовила Ненсі до доктора Мерріка, отримавши листа. Вона, безумовно, має з чого жити. … Прибуток з її Північно-західного мідетопного не може бути й на пенні меншим, ніж шість тисяч на рік. Привілейовані акції… Надійні, як золото. Як думаєш, хтось обманює її? Вона так мало знає про бізнес.

– Хто керує її справами, поки вона за кордоном?

– Ніхто – як мені відомо. У цьому бізнесі немає нічого складного. Пригадую, як вона говорила, що її брат – точніше кузен – допомагатиме їй складати звіт з податку на прибуток.

– Ви знаєте що-небудь про нього?

– Нічогісінько. … Чи міг би він орудувати її грошима?

– Малоймовірно… Та й навіщо? Хіба що вона дала йому карт-бланш на купівлю й продаж; але цього вона не зробить.

– Що мені відповісти їй, Боббі?

– Скільки коштують її брайтвудські акції?

– Оцінювати песимістично? – посміхнулася Ненсі.

– Ні, оптимістично! Як Мікабер!

– Приблизно двадцять тисяч, на мою думку. Хочете їх?

– Так… Повідомте, що уклали контракт на продаж її брайтвудських паперів на суму… двадцять п’ять тисяч доларів. … Скажіть їй, що покупець поділить сплату цієї суми на двадцять п’ять щомісячних платежів… Це захистить її від банкрутства за кордоном; а поки що…

– Так? … Поки що?

Доктор Меррік рушив до дверей.

– О, не знаю… Напевне… це її справа.

* * *

Знову Гелен узяла довгого листа, отриманого щойно від місіс Ешфорд з його рятівним долученням й обіцянкою того, що гроші приходитимуть і надалі. Однак тривожні думки не давали їй спокою. Вона урвала важливий зв’язок з найдорожчим, що плекав доктор Гадсон. Неначе поклала край тому, заради чого він жив.

У листі не було і сліду докору, прямого чи прихованого… Однак легко було помітити нотку тривоги.

"Сподіваюся, продаж брайтвудських акцій зовсім не означає, що ваші прибутки з инших джерел цілковито вичерпані… Чи не потрібне вам наше сприяння?"

Після короткого опису укладеної угоди й умов продажу Ненсі Ешфорд приготувала для неї попурі з місцевих новин… Ви би не впізнали Детройту!.. Нові клуби, нові