Ірвін Ялом - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

те, що їх повсякчас залучали до безперервної боротьби між матір’ю і батьком. Маршал припустив, що найкращий спосіб налагодити стосунки з дітьми — це покращити стосунки з колишньою дружиною. Поступово він почав ставитися до неї з більшою повагою, а після четвертого сеансу містер Макондо запросив колишню дружину на обід, де вони вперше за багато років поспілкувалися без взаємних звинувачень.

Знову-таки за пропозицією Маршала Пітер допоміг дружині усвідомити, що, хоч вони вже й не можуть жити разом, їхнє кохання тривало багато років і його справжність відчувалася й досі, а тому було так важливо зберегти це відчуття, а не викинути його на смітник. За порадою Маршала Пітер запропонував колишній дружині двадцять тисяч доларів, аби вона пройшла місячний курс лікування від алкоголізму в реабілітаційному центрі Бетті Форд. Незважаючи на те, що Евелін отримала напрочуд щедрі виплати у зв’язку з розлученням і могла це собі дозволити, вона постійно відмовлялася від лікування. Однак дбайливий жест Пітера її добряче розчулив і жінка пристала на його пропозицію.

Після того як Пітер налагодив стосунки з колишньою дружиною, його стосунки з дітьми теж покращилися. За допомогою Маршала він розробив план щодо додаткових трастових фондів для своїх дітей: поклав п’ять мільйонів доларів на рахунок кожного з них. Кошти з цих фондів мали виплачуватися протягом наступних десяти років за умов досягнення конкретних результатів: закінчення коледжу, шлюб, два роки стабільної і гідної професійної діяльності, участь у роботі комісії з питань соціально орієнтованих проектів. Цей щедрий і водночас суворо структурований траст виявився справжнім дивом, і невдовзі ставлення дітей до батька кардинально змінилося.

Кілька сеансів Маршал присвятив схильності клієнта звинувачувати в усьому самого себе. Він не хотів розчаровувати інших і завжди применшував важливість своїх блискучих рішень щодо інвестицій клієнтів (скажімо, групи швейцарських і шотландських банкірів) і водночас дуже чітко пам’ятав усі власні невдачі. Коли він згадував розчаровані обличчя інвесторів, сидячи в офісі Маршала, його це страшенно засмучувало.

Більшу половину п’ятого сеансу Маршал і містер Макондо присвятили аналізу конкретної ситуації, пов’язаної з інвестиціями. Приблизно рік тому його батько, видатний професор Університету Мехіко, мусив летіти до Бостона на операцію з коронарного шунтування.

Після операції хірург Блек, якому Макондо був безмежно вдячний, попросив його профінансувати програму з серцево-­судинних досліджень у Гарварді. Містер Макондо радо погодився і водночас висловив бажання зробити подарунок і лікареві Блеку. Той відмовився, аргументуючи це тим, що десяти тисяч доларів (саме стільки коштувала операція) було досить. Утім, під час розмови Макондо мимохіть зауважив, що невдовзі планує отримати суттєвий прибуток у мексиканських песо на ф’ючерсному ринку. Лікар Блек також вирішив інвестувати — і наступного тижня втратив сімдесят відсотків коштів у зв’язку із вбивством Луїса Колозіо, кандидата на посаду президента.

Містера Макондо огорнуло глибоке відчуття провини. Маршал доклав усіх можливих зусиль, аби змусити його примиритися з реальністю; він нагадав пацієнтові, що той хотів зробити як краще, що і його втрати були чималими, що лікар Блек сам вирішив зробити цю інвестицію. Однак містер Макондо продовжував бідкатися, бо хотів якось залагодити цю справу. Попри протести Маршала, після сеансу він надіслав лікарю Блеку чек на тридцять тисяч доларів, який мав компенсувати його втрати.

Та лікар Блек (до речі, йому слід віддати належне) повернув чек, подякувавши і водночас різко зауваживши, що він уже досить дорослий і знає, як поводитися в таких ситуаціях. А ще додав, що цю втрату, імовірно, компенсують прибутки від його інвестицій у цукрові ф’ючерси. Урешті-решт Макондо вдалося заспокоїти своє сумління — він зробив додаткову пожертву на тридцять тисяч доларів для гарвардської програми з серцево-судинних досліджень.

Робота з містером Макондо перетворилася на справжній заряд емоцій. Маршалові ще не траплялися пацієнти, які б належали до такої «захмарної» фінансової ліги. Можливість зазирнути у світ безмежного багатства, допомогти вирішити, як витратити один чи два мільйони, — усе це неабияк збуджувало уяву. У нього аж слинка текла, коли він згадував про те, наскільки щедрим Пітер був із лікарем свого батька. Маршал дедалі частіше мріяв про те, як вдячний пацієнт не омине своєю увагою і його. Але щоразу він різко проганяв ці фантазії: спогади про виключення Сета Панде з інституту через зловживання службовим становищем були надто свіжими. А приймати подарунки від будь-якого пацієнта — це зловживання, надто коли пацієнт патологічно щедрий і делікатний. Будь-який комітет з медичної етики — власне, будь-який комітет, до якого він входив, суворо засудив би психотерапевта за подібну експлуатацію пацієнта.

Найбільшою проблемою під час терапії був ірраціональний страх містера Макондо перед обговоренням шлюбної угоди зі своєю обраницею. Маршал обрав систематичний і виважений підхід. По-перше, він допоміг пацієнтові визначитися з умовами угоди: фіксована сума — один мільйон доларів — суттєво зростатиме залежно від тривалості шлюбу, а через десять років становитиме третину статків Макондо. Після цього вони з пацієнтом кілька разів прорепетирували весь діалог. Попри це, Макондо мав великі сумніви щодо розмови з Адріаною. Врешті-решт Маршал запропонував йому зробити це чимшвидше і привести свою обраницю на сеанс.

Через кілька днів вони зустрілися на сеансі й Маршал боявся, що припустився помилки: він ще ніколи не бачив містера Макондо таким схвильованим — той ледве міг всидіти у своєму кріслі. Натомість Адріана була справжнім уособленням спокою та вишуканих манер. На початку сеансу містер Макондо, страшенно затинаючись, плутано заговорив про суперечність між його матримоніальними бажаннями і тими претензіями, що їх висуває його родина стосовно статків. Адріана перервала його на півслові, зауваживши, що, на її думку, шлюбна угода є не тільки правильним, але й бажаним рішенням.

Вона сказала, що чудово розуміє його сумніви й насправді поділяє більшість із них. Її батько, який був серйозно хворий, нещодавно порадив їй вчинити мудро й не включати власні заощадження у спільне подружнє майно. І хоча її статки, порівняно з Пітеровими, були досить незначними, невдовзі Адріана мала отримати великий спадок, адже її батько був головним акціонером каліфорнійської мережі кінотеатрів.

Проблему було вирішено. Схвильований Пітер оголосив свої умови, і Адріана радо на них пристала, наголосивши на додатковій умові: її власні статки буде записано на її ім’я. Маршал був трохи розчарований тим фактом, що Пітер вирішив подвоїти суму, зафіксовану в угоді, — либонь, то був своєрідний прояв вдячності за швидке вирішення проблеми. «Невиліковна щедрість, — думав Маршал. — Утім, гадаю, є значно гірші хвороби». Коли вони обоє вийшли з кабінету, Пітер обернувся, потиснув Маршалові руку і сказав: «Я ніколи не забуду того, що ви сьогодні для мене зробили».

* * *

Маршал відчинив двері й запросив містера Макондо до кабінету. На Пітері був розкішний золотаво-коричневий кашеміровий піджак, що неабияк пасував до його шовковистого каштанового волосся — воно повсякчас падало йому на очі, і чоловікові доводилося його поправляти.

Останній сеанс Маршал вирішив присвятити перегляду та зміцненню їхніх здобутків. Містер Макондо висловив жаль з приводу того, що їхня співпраця добігла кінця, і вкотре наголосив, що тепер він перед ним у неоплатному боргу.

— Лікарю Стрейдер, усе своє життя я платив консультантам чималі суми за те, що зрештою виявлялося неважливим і багато не вартувало. Та з вами я отримав зовсім інший до­свід — ви