Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

- Але як мені ставитися до вашого зникнення в обідній час? Чи ви думали, що я нічого не помічу? Або просто не зверну уваги?

Цього разу довелося змішати крихти правди з брехнею, щоб видати хоч якусь адекватну відповідь, яка виправдовувала б нашу відлучку з Академії:

- У мене виникли сімейні проблеми, тому мені потрібно було відлучитися. Але оскільки я не хотів Вас турбувати, вирішив покинути межі Академії потай від усіх. А у зв'язку з тим, що Ви попередили нас про небезпеку, друзі вирішили піти зі мною.

Але ректор не повірив, сказавши:

- Дуже цікава інтерпретація подій. А як Ви поясните те, що Ваші друзі притягли вас у несвідомому стані?

На це в мене була цілком правдива відповідь:

- У мене сталося невелике магічне виснаження, і друзі допомогли мені.

Нарешті ректор вирішив припинити зображати необізнаного індивіда, який може повірити навіть в абсолютно нереалістичну історію, і став змістовно виправляти викладену мною версію подій:

- У Вашому викладі подій, курсант де Совіньон, є прокол. А саме: після того, як Ви з друзями залишили стіни Академії, Ви не вирушили до будь-кого з членів своєї сім'ї. Ви блукали деякий час містом, після чого зайшли в будинок одного з місцевих лікарів. І ось після цього візиту Ваші друзі й притягли Ваше несвідоме тіло в Академію.

Схоже, ректор знає якщо не все про нашу відлучку з Академії, то дуже багато. І як тепер викручуватися? Якщо розповісти всю правду, яку, я майже впевнений, ректор і так знає, він не тільки знову заборонить шукати Бет, а й вживе для цього певних заходів. Але і брехати більше не варто, ректор, як перевертень, чує брехню, і запросто виводить брехунів на чисту воду, що він чудово продемонстрував раніше.

Поки я мовчав, ретельно добираючи слова, ректор продовжив:

- Не приховую, спочатку я був засмучений і роздратований, що ваша компанія мене не послухалася, і покинула Академію без дозволу. Але пізніше, коли дізнався, як ви це зробили, оцінив докладені зусилля, і певною мірою відчув гордість за таких талановитих курсантів. З вашого боку було водночас сміливо й ризиковано спочатку вибратися за межі Академії, використовуючи візок із харчами, а потім змінити образ на жіночий. Так ви на деякий час збили зі сліду і мене, і тих, хто полює за вашою подругою. Але те, що ви зробили в кабінеті лікаря - надзвичайно аморально і безвідповідально. Антуане, Ви маг, який ще не завершив свого навчання, і дуже мало розумієтеся на ментальній магії. А якби Ви щось пошкодили у свідомості лікаря і його помічниці? За несанкціоноване використання ментального амулета, та ще й магом, який не спеціалізується в цій галузі, я маю відрахувати Вас з Академії та заблокувати здібності. Але я розумію причини, що спонукали Вас до таких дій, хоч це Вас анітрохи не виправдовує.

Після цих слів у мене голова почала паморочитися від жаху. До мене тільки тепер дійшло, до чого могли призвести мої дії. І навіть прагнення допомогти Вірту з Бет мене не виправдовує. Як я міг?! Ректор абсолютно правий у своїх словах. На його місці я б так і вчинив. Я з усвідомленням своєї провини подивився на ректора і запитав:

- У мене є час, щоб зібрати речі?

- Я сказав, що маю зробити. Але я не казав, що саме так і зроблю, - промовив ректор.

Його слова воскресили в мені слабку надію на диво. Звісно, я не хотів би, щоб мені блокували мої магічні здібності. Маг, позбавлений здібностей, - як людина, яка опинилася без одного з важливих базових органів чуття, чи то зір, слух, нюх, чи то ще щось. Маг після такої процедури ніколи не буде як був. Але я знав, що винен. Я міг безповоротно пошкодити розум не однієї, а кількох живих істот. І боюся, що почуття провини, яке виникло, ніколи не зникне.

Поки я мовчки потерпав від жалю і почуття провини, ректор продовжив, витримавши паузу:

- Оскільки про те, що Ви проникли в розум лікаря і його помічниці, знають тільки присутні, я не стану ні видавати Вас, ні виключати з Академії, ні тим більше позбавляти здібностей. Ви досить цінний фахівець. Крім того, Ви є членом однієї з найкращих команд Академії. І якщо я вижену Вас, Академія від цього не виграє. Але не покарати як Вас, так і всю вашу компанію я не можу.

Я дивився в підлогу, потупившись, практично не звертаючи увагу на навколишню дійсність. Я з гіркотою і неминучістю чекав рішення ректора. Так, я винен, і якби не дружба з Віртом, і те, що я був членом однієї з найкращих команд Академії, мене без жодних вагань уже виключили б і заблокували магічні здібності. І були б абсолютно праві. Адже саме мої дії могли призвести до трагічної ситуації. Так само мовчки я вислухав рішення ректора:

- Протягом усього наступного місяця Ви, Антуан, у компанії Ваших друзів, будете прибирати їдальню після вечері. І звісно, більше жодних відлучок з Академії. Тепер ніхто без мого письмового розпорядження не покине ці стіни, чи то сімейні обставини, чи то ще щось. І Ви в тому числі. З цього дня над Академією стоїть спеціальний магічний купол, що випускає курсантів тільки за перепустками, підписаними і завіреними особисто мною. Також ніхто з Вашої компанії не продовжуватиме шукати Бет, інакше, боюся, виключення стане для нього порятунком. Ви все зрозуміли, курсанти?!

- Так, - хором промовили ми.

Так само зберігаючи мовчання, я вирушив до своєї кімнати. Друзі, судячи зі звуків кроків, пішли за мною.