Ксенія Євчук - Зламана коханням, Ксенія Євчук

Розділ 24

Ланс.

Секс у душі, на ліжку, на балконі, на пляжі, на кухні і всюди, де я міг її трахнути.

Вона дозволяла робити з собою всі ті речі, про які я міг тільки мріяти.

Останній тиждень медового місяця почався з того, що Афіна захворіла. Соплі і кашель. На початку в неї була температура і боліло горло.

Вона навіть пустила сльозу, тому що гадала, що зруйнувала останній тиждень. І що я не торкаюсь її тому, що вона хвора.

Але ж я торкаюсь. Обіймаю і цілую. Притискаю до себе, коли вона засинає або лише готується до сну.

Я не знаю, чи то через мене, чи вона завжди була такою, але Афіну складно зупинити.

Вона хоче мене, мабуть, навіть більше, ніж я її.

Кожного разу каже, щоб я не зупинявся. І після сексу останні її слова — "Я люблю тебе".

Не можу сказати, що я не щасливий знову чути ці три слова.

Рідко коли можна почути комплімент від неї. Точніше, вона їх каже всім, але не мені.

Тому я роблю все, щоб задовольнити її, лише б почути в кінці її зізнання в любові, до якого я вже знову звик, ніби це моя молитва.

Афіна склалась клубочком біля мене, її голова лежить на моїх колінах, а я пригладжую її волосся, яке пахне трояндами.

Тепер ще й весь цей дім має її запах.

І я сподіваюся відчути його наступного разу, коли приїду сюди по справах.

Я пишу Рафаелю, що не можу розмовляти зараз, але він все одно дзвонить.

Дякувати Богу, Афіна не прокидається. Її сон дуже сильний, особливо коли потрібно прокидатися раніше, щоб потренуватися.

Тільки три перші дні хвороби вона не виходила з будинку, лише на балкон. Зараз, як би погано вона не почувалася, Афіна підривається з ліжка щоразу, щоб прийти на пляж швидше за мене.

Вона досі роздратована тим, що ні разу мене не перемогла.

З того дня я більше не кидав її на пісок. Радше після того, як вичищав її волосся від зайвого піску.

Тепер у нас нічия кожного разу, і через це вона скаженіє.

Телефон вібрує знову, попри те, що я вимкнув звук.

— Що не зрозуміло з того, що я зайнятий? — перше, що я кажу.

— Що ти маєш на увазі про ще один тиждень? Я мав плани на тебе. Мені потрібна твоя допомога наступного дня, коли ти мав би повернутися. — я відставляю телефон подалі від вуха. Відчуття таке, ніби він кричить в динамік. — Ти ще не насолодився своєю дружиною?

— Афіна захворіла. Я не хочу, щоб вона почувалася погано потім, тому що захворіла в наш медовий місяць.

— Ти засовував її в холодильник? Як вона могла в таку пекучу погоду захворіти? Хоча я не здивуюсь, якщо вона сама залізла в холодильну камеру просто задля цікавості, що ж там в ній.

— Як там Ларія? Ще не втекла від тебе зі своїм сином? — змінюю тему, щоб він нарешті відчепився і дав мені спокій.

— Я ж тебе так люблю... — голос актора. — Задля всього хорошого... Просто приїдь, і я закличу тебе на поєдинок.

— Мій ніж давно не був у крові. Я приймаю виклик просто зараз.

Тихий звук з вуст Афіни, і я притишую голос.

— А зараз у мене відпочинок. Знайди свою дружину і не заважай мені проводити дні з моєю.

Я вимикаю телефон і відкидаю його на подушки позаду.

Якщо він ще раз подзвонить, наступного разу телефон полетить з балкону в дерева.

Жінка на моїх колінах муркоче і міняє положення рук.

Мої тверді коліна, мабуть, натисли їй обличчя. Дивно, що вона ще не відчуває, як колеться моє волосся на ногах. Минулого тижня вона з цього сміялась і сказала, що десь уночі поголить мене.

Я попередив, що якщо прокинусь із гладкими ногами, наступного дня Афіна ходитиме з темним волоссям.

А вона дуже обожнює своє волосся, тож їй довелося відмовитись від її ж ідеї.

— Лансе, — хрипким голосом вимовляє.

Я зосереджуюсь на її обличчі, але вона не відкриває очі, щоб глянути на мене.

— Лансе, — повторює, підтискаючи губи.

— Що трапилось?

Далі вона кашляє і встає з моїх колін. Я думаю постукати по її спині, але вона відкидає мою руку із силою, якої я її навчив.

— Що, золотце?

Афіна перестає кашляти, вона мружить очі і заслоняє штори, щоб світло не било їй в обличчя. Я стримую усмішку, слідкуючи за її млявими рухами хворої.

— Я голодна.

Якби вона не була хворою, я б ударив її по сідницях і повалив би на ліжко. Зараз же я залишаю її в кімнаті без зайвих слів і шукаю Ясмін, що вже розважається на кухні.

Наступного дня Афіна прокидається і ляскає мене по щоках, чим і будить.

— Я готова до тренувань.

Її очі такі, якими були до хвороби. Вона виздоровіла, судячи з кольору її обличчя.

— Яка година? — сонно зітхаю, повертаючись обличчям у подушки.

Вона вилазить на мене зверху і змушує подивитись їй в обличчя.

— Сьома ранку.

— Лягай спати. — валю її на матрац і закидую ногу на її тіло, щоб втримати її на місці.

Через те, що я ще ментально сплю, вона з легкістю б'є мене в бік і відстрибує, штовхаючи мої ноги.

Я майже падаю з ліжка і гарчу на неї, коли вона знову пробує скинути мене на землю.

— Прокидайся! Я почуваюся чудово.

Це добре, але дай поспати.

Вона не дає.

Вже за дві години я спостерігаю, як Афіна з шаленим голодом поїдає курку із запеченою картоплею.

— Ти після тренування схожа на звіра. — відбираю в неї кусок білого м'яса і закидую собі до рота.

— Я кохаю тебе.

Я мало не давлюся від того, як різко і невмістно вона це каже.

Не любить, кохає.

Я киваю, не знаючи, що відповісти. Я завжди це роблю, коли вона каже, що любить мене.

Афіна з розумінням кліпає і продовжує жувати їжу.

— Я піду попрошу в Ясмін ще одну порцію для тебе?

З набитим ротом вона каже "так", і я йду, потираючи скроні.

Коли повертаюся із повною тарілкою їжі, Афіни немає на місці.

У вікні, що веде на подвір'я, її теж немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍