Галлея Сандер-Лін - День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін

Повітряна тривога — як багато в цій фразі… Але коли поряд із тобою кохана людина, всі негаразди здаються дрібницями, особливо на День святого Валентина, навіть якщо все пішло не за планом… ПОДАРУНОК ЧИТАЧАМ) Бонусне оповідання до Дня святого Валентина ❤️ Бажаю всім святкового настрою!)

Глава 1

Пишу — а за вікном повітряна тривога. Годину, дві, три…

 

— Божечку, будь ласка, хай хоча б сьогодні обійдеться без тривог!

Радміла визирнула у лікарняне вікно, радіючи сонячному дню, та з ентузіазмом вирушила на сестринський пост, куди мали принести документи на виписку, завірені завідувачем відділення. Вона майже благала його виписати її ще вчора, тринадцятого лютого, але Писаренко був непохитний і протримав Мілу ще зайву добу, ніби не розуміючи, що зустріти День святого Валентина в лікарні — це останнє, чого бажає молода дівчина, в якої хлопець приїжджає на ротацію.

У неї було стільки планів (привести себе до ладу, купити симпатичну обновку, щоб зустріти коханого в найкращому, приготувати щось смачненьке, адже Сашко так любить її куховарство), а тепер дуже пощастить, якщо Рада хоча би встигне змити із себе запахи лікарні. А Сашко ж навіть не знає, що її госпіталізували, вона йому не казала, щоб даремно не хвилювати і щоб він, палкий та імпульсивний, не зірвався з місця раніше за призначений термін.

Сигнал повітряної тривоги прорізав повітря, йому вторили додатки на смартфонах — і вся лікарня загомоніла. Медперсонал почав спішно організовувати евакуацію в укриття. Яка вже тут виписка?! Ті пацієнти, які могли йти самі, рухалися до ліфтів, лежачих хворих перекладали на каталки та везли медсестри, сидячим допомагали пересісти на крісла-каталки санітарки. Радміла вже ходила сама, тому, забравши з палати особисті речі, могла би спокійно пройти до ліфта, але вільних рук не вистачало, тому вона взялася допомогти і покотила крісло з худенькою бабусею, після чого стала в чергу разом з іншими пацієнтами.

— Ось тобі й обійшлися без тривог… — дорікнула вона, але її не почули через загальний гомін і гам.

Ліфт їхав, здавалося, цілу вічність, але коли тітонька-ліфтер відчинила двері, місця там не вистачило, і довелося знову чекати. Відкинувши боягузливе бажання якнайшвидше спуститися сходами, дівчина змусила себе залишитися на місці й не кидати бабусю. Серце тим часом стукало все швидше і швидше, в душі здіймався страх і бажання якнайшвидше опинитися в укритті, а разом із цим закономірно наринули спогади про недавнє минуле. Про те, як у будинок її подруги Світлани, з якою вони разом волонтерили, влетів уламок збитого дрона.

Світлані пощастило більше, їй надали допомогу на місці, а от Радмілі довелося лягти до лікарні. Те дринчання за вікном, що передувало удару, досі стояло у вухах. І тепер вона нічого не могла із собою вдіяти: смикалася від звуку мопеда, що проїжджав вулицею повз лікарню, або від гуркоту сміттєвих баків, які спорожняв сміттєвоз. Хотілося якнайшвидше додому, де ти сам собі господар і можеш зачинити вікно тоді, коли тобі цього хочеться, а не коли вирішить санітарка. І ось довгоочікуваний день виписки, та ще й святковий… Але ні, він не пройшов спокійно. Яка іронія! Але хай хоча б цього разу все обійдеться без наслідків.

— Обережно, — Міла завезла бабусю до ліфта, що під'їхав, потіснилася, щоб влізло ще кілька пацієнтів, і задихала спокійніше. Все добре, вони спускаються і скоро будуть у сховку, де їх не дістане ні дрон, ні ракета. Дай Бог!

Підвальне приміщення зустріло безліччю стривожених голосів. Прилаштувавши бабусю біля інших пацієнтів із травматології, дівчина відійшла вбік. Люди все прибували, а Рада прислухалася до можливого гуркоту, передивлялася канали в соцмережах, стежила за ситуацією та молилась, аби все обійшлося. Через години півтори її благання були почуті, продзвенів відбій — і народ став підніматися назад, кожен у своє відділення.

Тож виписали її на дві з половиною години пізніше, ніж мали, і вона тепер скрізь запізнювалася. Сашко має приїхати біля шостої вечора, а зараз уже майже перша година. Хоча якщо поквапитися, то можна спробувати встигнути. Спочатку швиденько в метро, ​​далі додому в душ, потім у перукарню та в магазин за сукнею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍