Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

***

Аурелія Ерабет Альтаур

Ми якийсь час ішли вперед. Усе ускладнювалося тим, що, спустившись зі стіни, ми опинилися в лісі, і жодних стежок тут не було. Щоб просунутися вперед, нам доводилося відсувати зі свого шляху порослі диких чагарників, бур'янів, гілок, і всього, що в достатку було в густо зарослому лісі. Та й потрібно було стежити, куди ступаєш, щоб не зламати собі ногу або шию. Звичайно, Мел могла змінити іпостась, тоді б їй було набагато легше пересуватися лісом, але, схоже, що вона повністю занурилася у свої думки. Вона практично нічого навколо не помічала, рухаючись переважно за інерцією і на інстинктах перевертня. Я її не турбувала, їй потрібно було все спокійно обміркувати і звикнутися з думкою, що колишнє життя позаду.

Нарешті я відчула, що моя змійка вже дуже близько. Але перш, ніж я встигла попередити Мел, вона прийшла до тями, і, зробивши стрибок, опинилася переді мною, затуляючи мене собою. Напевно, вона відчула за допомогою своїх інстинктів небезпеку в особі моєї анаконди, і вирішила мене захистити. Вона, не обертаючись, загородила мене від величезної зміюки, що наближається до нас, і крикнула:

- Ері, біжи звідси! Я затримаю її!

Я, схопивши її за руку, розвернула обличчям до себе, і вимовила:

- Мел! Не потрібно нічого робити. Це моя улюблениця. Її звуть Конда. Давай, залазь на неї.

Так, зізнаюся, я дала їй таке ім'я. Не можу ж я весь час кликати її змійкою чи анакондою? А так це ім'я - скорочення від назви її виду, і цілком їй підходить.

Мел не повірила, з підозрою дивлячись на мене. Я вже залізла на Конду і чекала, поки Мел також опиниться на ній. Нарешті вона була поруч зі мною, і я кількома пасами активувала потрібні заклинання. Ми піднялися в повітря і, використовуючи ту саму систему, що спрямовує потоки повітря, що й раніше, полетіли подалі від міста й небезпеки. Через кілька хвилин Мел усе ж поділилася тим, що думала:

- Така величезна змія не може бути чиєюсь домашньою улюбленицею.

- Вона моя улюблениця. Я перехопила над нею контроль у тих дроу, які за мною полюють, - відповіла я.

- Може вони тому й почали за тобою полювання? Тому що ти забрала їхню улюбленицю? - зробила невірне припущення Мел.

- Ні. Вони заманили мене на змію, наклавши на неї ілюзію поїзда. Тільки дивом мені вдалося від них втекти, - спростувала я її теорію.

- Все одно, мені важко повірити, що ти її контролюєш. Вона ж величезна! - вигукнула Мел.

Так, я і сама насилу уявляю, як змогла це зробити, але факт залишається фактом, змія під моїм контролем.

- Ти не бачила її тоді, коли з неї зняли ілюзію. У той момент вона була разів у десять більшою, - зізналася я.

- Що? Вона була таких гігантських розмірів, але ти все одно перехопила над нею контроль?! - продовжила дивуватися Мел.

- Так. Хоч ментальна магія мені погано дається, але на щастя у мене був ментальний амулет. Кажу ж, мені дуже сильно пощастило. І не тільки в тому, що в мене був амулет, а й у тому, що вчасно прокинулася.

Так, схоже, що сьогодні вечір зізнань. Я вже стільки своїх секретів Мел видала, що навіть не знаю, чи залишилося ще щось, що зможе її здивувати. Напевно, хіба що вагітність. Але не думаю, що варто навантажувати її ще й цією проблемою. Мел скоро покине мене, тож нехай краще в неї буде оптимістичне бачення мого майбутнього.

Поки я знову на кілька секунд занурилася у свої думки, Мел продовжила допитуватися, вивуджуючи з мене нові деталі моєї втечі:

- Як ти могла собі дозволити заснути?! І як вони тебе не схопили?

- Перед тим, як заснути, я створила щит навколо себе. Думаю, він не дозволив узяти мене під контроль. Взагалі я в той час погано міркувала, - зізналася я.

- Ти що, випила щось до цього? - похмуро оглянувши мене, запитала Мел.

- Ні, просто мізки погано працювали, - відповіла я.

- Якщо й далі продовжиш тупити, тебе схоплять, - констатувала на цей момент єдина подруга, що залишилася в мене.

Вона мала рацію. І я про це їй сказала:

- Знаю. Тому, коли була в магічній крамниці, придбала амулет для поліпшення розумової діяльності.

- Ну хоч щось, - схвалила мої дії подруга.

Після чого запитала:

- Ти не проти, якщо я зараз трохи подрімаю? Через кілька годин зможу змінити тебе, щоб ти теж відпочила.

- Добре, влаштовуйся зручніше. Дорога довга, буде час і відпочити, і пополювати, і поїсти, і поговорити, якщо хочеш, - відповіла я.

Мел, знявши з себе речі, змінила іпостась, і лягла, заплющивши очі. Я ж сіла, і діставши з рюкзака тубуси з картами, почала їх вивчати. Мені потрібно було знати, куди ми зараз прямуємо, і, якщо що, скоригувати курс. Я хотіла якнайшвидше дістатися міста з порталом, щоб вивести Мел з-під удару.