Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Мені хотілося зберегти ті довірчі та близькі стосунки, які, незважаючи ні на що, виникли між нами. Тому я за весь час нашого знайомства намагалася говорити правдиво, хоч і багато чого приховувала. Цього разу я теж постаралася відповісти максимально чесно, знаючи, що Мел, як і всі перевертні, відчуває, коли їй говорять правду, а коли брешуть:

- Я не хочу тебе обманювати. Зі мною ситуація інша. Вони не тільки знають мій запах, але і як я виглядаю, навіть частково деякі аспекти моєї магії. Вони практично повністю вивчили мене. Тому навіть якщо я стрибну в десять порталів, це не зіб'є їх зі сліду, вони в будь-якому разі продовжать мої пошуки.

- Ти якось дуже песимістично все описуєш, - засмучено сказала Мел.

- Може тому, що я втомилася від цієї втечі. А може, я, нарешті, стала реально дивитися на речі, - філософськи відповіла я. Потім продовжила: - У будь-якому разі, ти можеш кілька разів скористатися порталами, змінити свій запах, і вони не знайдуть тебе. Вони підуть за мною, і тоді ти зможеш повернутися до минулого життя, або почати все з нуля. Тут усе залежить від тебе.

Пару хвилин ми зберігали мовчання, кожен обдумуючи щось своє. Думаю, Мел подумки прощалася з цим містом і всіма своїми знайомими. Я ж намагалася не впадати у відчай, уявляючи, що все своє подальше життя мені доведеться провести в бігах. Раніше мене це не особливо хвилювало, мені навіть певною мірою подобалося брати участь у реальних пригодах.

Але тепер, коли я вагітна, я повинна буду піклуватися не тільки про себе, а й про дитину, яка росте в моєму животі, а незабаром і з'явиться на світ. Адже я єдиний щит між ним і навколишнім ворожим світом. І вже хто як не я знає про те, який цей світ буває жорстокий, похмурий і несправедливий. Але ж є і світлі його сторони, такі як дружба, любов, сім'я. У моєму випадку єдиною сім'єю, якою я можу обзавестися, є дитина, яка росте всередині мене. Що ж до друзів, то єдиний друг, що залишився в мене, скоро мене покине, і мені, як завжди, доведеться вирішувати всі проблеми самостійно.

Поки я перебувала у своїх думках, Мел щось почала мені говорити. Але в мене був настільки відсутній вигляд, що вона, не дочекавшись моєї реакції, вкотре покликала мене. Знову не дочекавшись відповіді, вона почала розмахувати руками перед моїм обличчям. Нарешті я звернула на неї увагу. Вона, помітивши, що я прийшла до тями, запитала:

- Ері, що з тобою? Я кілька хвилин не могла до тебе дістатися. Як ми збираємося звідси вибиратися? У тебе є якийсь план?

Так, ось що називається відрив від реальності. Але вона має рацію, справді час пояснити їй свій план, і я почала розповідати:

- Спершу ми заберемося на стіну, потім спустимося вниз, а далі будемо йти вперед.

- І як же ми це зробимо? - запитала Мел.

- Ти маєш на увазі, як ми заберемося на стіну, чи спустимося вниз? - відповіла я запитанням на запитання.

- І те, і інше, - коротко вимовила Мел.

Ну, якщо Мел запитує, відповім більш розгорнуто:

- Нагору ми заліземо, використовуючи мотузку з гаком. Сподіваюся, ти вмієш ними користуватися. Донизу ми просто злевітуємо.

Так, добре, що я згадала, що в мене є мотузка з гаком. Погано те, що я про це забула, коли вибиралася з ресторану в Еставрензі. Тоді я досить погано міркувала, все ще перебуваючи в шоковому стані. Та й вагітність негативно вплинула на розумовий процес.

Витягнувши з рюкзака гак з мотузкою, я з першої спроби закинула їх, надійно зафіксувавши. Так, усе-таки добре нас навчали в Академії. Повернувшись до Мел, я подивилася, як вона зі знанням справи розглядає закинутий гак із мотузкою. Думаю, вона не раз так лазила, підказки їй не потрібні. І я запитала:

- Хто перший? Ти чи я?

- Не знаю. Вирішуй сама, - відповіла Мел.

- Тоді ти, я підстрахую тебе знизу магією, - вирішила я.

Пару хвилин Мел підіймалася нагору з досвідченістю бувалої шпигунки. Звісно, вона нею не була, але була досить досвідчена як злодійка. Наскільки я пам'ятаю, вона, посварившись із батьком, власником величезних статків, пішла з дому. Відтоді, вона, розірвавши всі зв'язки з сім'єю, почала займатися крадіжками, гадаю, найімовірніше, щоб досадити батькові.

Поки Мел підіймалася, я страхувала її від падіння. Нарешті вона посмикала мотузку, чим дала знати, що забралася нагору, і я можу починати свій підйом.

Також, як і в Мел, підйом не зайняв у мене багато часу. Опинившись нагорі, я зібрала мотузку і склала її разом із гаком у рюкзак. Взявши Мел за руку, оскільки не всі так просто наважуються зробити крок у невідомість, я потягнула її до тієї частини стіни, з якої ми мали спуститися. Зробивши ще один крок, я відчула, що більше немає опори, і ми не те що б падаємо, а плавно опускаємося вниз. Заклинання левітації, все ще активне, подіяло, і ми плавно опустилися на землю. Пора було рухатися далі, а не стояти на місці, наші переслідувачі з кожною миттю дедалі ближче й ближче до нас.

Тож, відпустивши руку Мел, я показала їй, у якому напрямку будемо рухатися, і попрямувала туди, де відчувала свою змійку. Мел мовчки пішла за мною. Схоже, їй потрібен час, щоб обміркувати все, що сталося. Ну, не буду їй заважати. І я зосередилася на зв'язку зі змійкою, віддавши їй наказ рухатися в нашому напрямку. Так буде швидше, ніж іти весь шлях самостійно.